Тарас Лозинський був чоловіком гострим і дуже відвертим, правду- матку рубав в очі, аж дим йшов…. Його мало цікавила чужа думка і дужі сентименти, але любив правду, правдою жив, правдою міряв людей довкола себе…

Історія мого з п Тарасом знайомства була теж не вийнятком, вигребла по повній програмі в перший же день….

В тому часі я розпочала шлях свого проекту “Молитва до митрополита” і тому збирала лоти до аукціону, які мали бути проданими дня перекриття дерев”яних церков у Шевченківському Гаю, а тепер – Музею народної архітектури і побуту ім Климентія Шептицького, новим гонтом.

І після короткої розмови телефоном Тарас Лозинський сказав:
– Приїжджайте будемо говорити…….
Я така окрилена, зідзвонилася з коліжанкою – їдемо.
Заходимо на подвір”я і бачу, що пан Тарас стоїть на сходах і курить…..
Я така чемна і вихована :
– Дай Боже щастя, господАрю…..
Тарас затягнув цигарку, випустив дим і промовив :
– Скільки Україна мала гетьмАнів ?????
Я трохи стерпла, трохи зблідла і трохи засмутилася, а далі кажу…..
-Та я аптекар, я не маю спеціальної історичної, чи мистецької освіти,…. при цьому продовжуючи бліднути…..
Тарас Лозинський знов затягнув цигарку і до моєї коліжанки :
-Дитинко, коли помер Грушевський….
Коліжанка мудріша і шустріша скоро сказала, що почекає мене в машині…
пан Тарас ще раз затягнув цигарку і сказав :
– Про що з Вами говорити ???? З Вами навіть нема про що говорити і зайшов до хати…..
Я така ошелешено- пришелешена стою серед подвір”я і збираюся пустити скупу сльозу, а ж тут голос з кухні :
– Ну де Ви там ???? Будете заходити???? ( жаль, що тут не можна передати того потужного голосу, майже крику , сили козацьких степів.

І я зайшла….

З цього почалася наша багаторічна співпраця, і все, що я знаю і вмію завдячую тільки цьому одному чоловікові…
Запам”ятайте його ім”я – Тарас Лозинський.

Автор статті: Olena Bilous.