Сьогодні минає чотири роки з того ранку, який назавжди розділив життя українців на “до” і “після”. 24 лютого 2022 року прокинулося не просто місто чи країна – прокинулася нація. Тоді, ще в сутінках зимового світанку, повномасштабне вторгнення росії стало новою, найгострішою фазою війни, що тривала з 2014 року. Здавалося, що світ завмер на кілька секунд, а потім почав рухатися з неймовірною швидкістю: вибухи, сирени, перші новини, черги на заправках і в магазинах, валізи, які хтось поспіхом складав, і військкомати, до яких хтось ішов без жодних вагань.

Росіяни були переконані, що це буде легка “прогулянка”. У їхніх планах Київ мав упасти за кілька днів, керівництво держави – втекти, а українське суспільство – розгубитися й здатися. Вони прорахували маршрути техніки, кількість ракет і сценарії інформаційної війни, але вони не врахували головного – людей. Не врахували, що за роки війни українці змінилися. Не врахували, що за цей час у нас з’явився досвід спротиву, відчуття гідності та чітке розуміння, що свобода не має альтернативи.

Той ранок був наповнений страхом, але ще більше – рішучістю. Хтось одразу став до лав Збройних сил, хтось приєднався до тероборони, хтось почав волонтерити, шукати амуніцію, ліки, транспорт, притулок для переселенців. Люди, які ще вчора працювали в офісах, учили дітей у школах чи варили каву в кав’ярнях, за одну ніч стали частиною великого механізму спротиву. Кожен на своєму місці, але з єдиною метою – вистояти.

За ці чотири роки ми пережили неймовірно багато. Біль втрат, звістки з фронту, тривалі повітряні тривоги, темні зими без світла, розлуки з рідними, евакуації, поховання героїв. Ми навчилися жити в умовах постійної загрози, планувати день із поправкою на сирени й цінувати прості речі: теплу воду, можливість обійняти близьких, тишу без вибухів. Водночас ми побачили приклади такої сили духу, які ще донедавна здавалися неможливими. Маленькі міста ставали фортецями, звичайні люди – символами мужності, а слова “Слава Україні” набули зовсім іншої ваги.

Світ також змінився разом із нами. Те, що раніше здавалося локальним конфліктом, стало викликом для глобальної безпеки. Україна перестала бути абстрактною точкою на мапі для мільйонів людей за кордоном. Вона стала символом боротьби за свободу, за право бути собою, за право обирати власний шлях. Але для нас це не символ і не гасло – це щоденна реальність, у якій живуть наші військові, медики, рятувальники, волонтери, енергетики, вчителі й мільйони звичайних громадян…

Найважливіше, що показали ці чотири роки, – наша готовність до спротиву не була випадковою емоцією перших днів. Вона стала частиною нашої ідентичності. Ми більше не наївні щодо намірів ворога, але й не зневірені. Ми вміємо радіти звільненню кожного метра землі, підтримувати одне одного у складні моменти й продовжувати працювати навіть тоді, коли здається, що сил уже не залишилося. У цьому – наша перевага. У цьому – наша впертість, яка так дивує тих, хто звик вимірювати все лише цифрами й технікою.

Ціна цієї боротьби страшенно висока. За кожним роком війни стоять тисячі зламаних доль, нездійснених мрій, осиротілих дітей і матерів, які більше не дочекаються своїх синів. Сьогодні ми згадуємо всіх, хто віддав життя за Україну. Їхні імена вписані не лише в історію – вони вписані в наше серце. Саме завдяки їм ми маємо шанс жити, працювати, писати, мріяти про майбутнє. Вічна пам’ять і вічна слава тим, хто заплатив найвищу ціну.

Чотири роки – це багато і водночас безмежно мало для такого випробування. Ми стали дорослішими як суспільство, жорсткішими до ворога і чутливішими одне до одного. Ми навчилися не відкладати важливе на потім, бо “потім” може не настати. Ми почали більше цінувати свою державу, свою мову, свою культуру, свою армію. І головне – ми переконалися, що здатні на більше, ніж самі про себе думали.

Ми стоїмо. Стоїмо завдяки тим, хто на передовій, і тим, хто тримає тил. Стоїмо завдяки єдності, яка народилася в найтемніші години. Стоїмо, бо знаємо, за що боремося. І скільки б не тривала ця боротьба, вона вже змінила нас назавжди. Україна вистояла тоді, коли ворог розраховував на кілька днів. Вистоїть і тепер.