1 грудня – перший календарний день зими, сьогодні ж святкують іменини усі Романи.

Рівно 21 рік тому, першого грудня, громадяни Української радянської соціалістичної республіки прийшли на всеукраїнський референдум і проголосували за підтримку Акту проголошення незалежності від 24 серпня 1991 року.

Акт проголошення незалежності прийняла Верховна Рада УРСР, яка юридично була складовою частиною Радянського Союзу. Такий документ регіональної республіки Москва могла оскаржувати, намагатися відмінити. Проведення референдуму продемонструвало підтримку дій Верховної Ради і реально узаконило самостійність України.

Першого грудня 1991 року на дільниці прийшло понад 84% населення України. На запитання бюлетеня «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» ствердно відповіли трохи більше 90% виборців. Така думка людей поклала початок беззаперечній Українській Незалежності.

Цей позитивний фурор мав певні нюанси, якщо розглядати результати референдуму по адміністративних одиницях України. В абсолютній більшості областей «за» незалежність проголосувало понад 90% (тільки три західноукраїнських області (Галичина) дали підтримку у 98%).

Але були території, які не демонстрували одностайності у самостійницьких прагненнях із більшістю. Наприклад, у Криму більше 42% проголосувало проти України, у Севастополі – більше 39%, у Донецькій та Одеській областях проти незалежності голосувало близько 11-13% виборців.

Тоді вони були у меншості. Але за більш як двадцять років українці-державники не зробили нічого, щоб перевиховати тих людей, що сформувалися уже на тодішньому грунті антиукраїнськості. Крім того антиукраїнські настрої політиків стали декламуватися як альтернатива для покращення соціального становища людей. А українці-незалежники нічого не роблять, не борються, не переконують, терплять, коли їх обзивають націонал-фашистами і лякають ними маленьких донецьких жовтеняток.

Для чого ж тоді було переконувати світ у прагненні власної самостійності? Якщо ми й надалі будемо чекати, що наші внутрішні і зовнішні вороги «згинуть як роса на сонці», то одного референдуму буде замало. Прийдеться згадувати період Степана Бандери, Ярослава Стецька, Романа Шухевича, Акту проголошення незалежності 30 червня 1941 року, коли його підтверджували не референдумом, а «шмайсером» і ППШ відібраних з рук ворога української нації.

Зима настала… Гуртуймося!

Автор статті: zars.