Кожна господиня на Різдво намагається наготуватись так, щоб обов’язково здивувати не тільки гостей, але й домочадців. Кількість смачних страв з витребеньками часто зашкалює, тому після свят щирі християни мусять робити дні розвантаження і тримати дієту для покращення самопочуття.

Кутя. Ця страва сьогодні є на кожному столі. Готують її на Святвечір і споживають усі свята. У деяких регіонах України кутю їдять до старого нового року (14 січня), а десь – готують на другу Йорданську вечерю.

Приготування цієї страви є досить простим. До традиційної куті потрібно відварене полущене зерно пшениці або ячменю, перетертий відварений мак і мед. Усе це перемішується, можна додавати води.

Кутю завжди тримали під час свят на самому чільному місці в хаті – покутті (це куток де зберігалися Біблія, образи, родинні цінності, скриня). Звідси і походить назва страви.

Сам процес приготування куті відбувався перед Різдвяною вечерею. Усі кулінарні процедури, за звичай, робила господиня. Чоловік, як правило, мав перетерти макогоном мак у макітрі. З часом майже «основними» інгредієнтами куті стали порізані грецькі горіхи та розпарений ізюм.

В українському науковому народознавстві та фольклорі описано безліч усяких обрядових процедур, що можна виробляти з кутею. То кутею потрібно «нагодувати» лютого мороза, щоб він не знищив врожаїв; то господар хати повинен підкинути ложку цієї страви до стелі, щоб бджоли розводились і мед приносили; після завершення Святвечора у куті обов’язково потрібно залишити ложку – для померлих родичів, що прийдуть покуштувати цієї страви…

В окремих регіонах України приготування куті зазнало певної «модернізації». Це більше стосується південно-східних теренів. Там можна скуштувати кутю, приготовлену на основі рису або перловки. До страви пробують додавати вершки або якесь повидло. Це, звичайно, абсурдний відхід від народної споконвічної традиції. Така холоднозготована каша тільки формально зберігає назву «кутя».

А яка кутя без узвару! Цей напій із сухофруктів в українців ніколи не передбачав якихось обмежень в складниках. Усе, чим багаті сади господарів (яблука, груші, сливи, абрикоси, обліпиха…) сушилося влітку та додавалося до приготування узвару. Найбільш винахідливі газдині чуть-чуть додавали різних оздоровлюючих трав, наприклад м’яту, ромашку, звіробій і, навіть, полин…). Повна кулінарна демократія, навіть з елементами смакової анархії.

Смачного і веселого святкування всім!