10.03.2013 р. 
У березні місяці є в Україні так званий період «Шевченківських днів». Тарас Шевченко народився 9 березня (1814), а помер 10 березня (1861). Тому саме на цей час припадає вшанування цього Великого Українця.
Про «батька Тараса» в Україні знає кожен громадянин, за кордоном про Шевченка також чули і кажуть, що шанують. Кого б у нашій державі не запитати про Шевченка, кожен як мінімум кілька речень скаже. Більшість здатна цитувати рядки із творів Кобзаря.
Аналізувати й оцінювати спадщину Тараса Шевченка нереально. Цілі інституції науковців-шевченкознавців до нині не в змозі повністю осягнути філософію поглядів цього чоловіка. Навколо особистості Шевченка створено дуже багато пафосних стереотипів, які подолати напевно буде неможливо. А може й добре, що є сформований століттями образ борця-мученика, навколо якого ідеологічно й політично об’єднуються всі українці держави від Сходу до Заходу.
Справді Тарас Шевченко є тою єдиною історичною постаттю-харизмою, яку «люблять» і «поважають» усі. Ніхто в Україні навіть на підсвідомому рівні не сміє звинувачувати у чомусь Т. Шевченка. Він став символом суспільного й національного єднання. Це факт. Нажаль тільки, що поки один тільки Шевченко… Інші інтелектуали історії або ігноруються суспільним сприйняттям (як то Грушевський, Винниченко, Мазепа, Ярослав Мудрий…), або стають символами розбрату (як то Бандера, Петлюра, Міхновський…). Тому вшанування й вивчення Шевченка є важливим політичним моментом та духовно-національною потребою в сучасній Україні. І саме через Великого Тараса ми (українці) колись дійдемо до єдності через сприйняття й інших геніїв українства.
Сьогодні на часі згадати хоч би кілька рядків з усім відомих творів. Творів, писаних у середині ХІХ століття. Писаних про «тоді», а реально це тексти про «тепер».
У «Розритій могилі» Україна-мати звинувачує Б. Хмельницького за союз із Москвою:
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати
Сила Тараса у тому, що він крім аналізу, вміло й потужно формулював завдання як боротися і, що треба робити. Безсмертними є рядки:
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Або:
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить.
Молодець чолов’яга. Як ми його розуміємо… У ХХІ столітті.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.