Уго Чавес у кінці ХХ століття став у Венесуелі не просто національним героєм, він був ідолом для людей праці. Ідеологічно президент мудро використав добре ім’я борця за незалежність і творця ідеології “об’єднаних штатів Південної Америки” першої половини ХІХ століття Симона Болівара. Культ Болівара у латиноамериканців настільки сильний, що тільки згадка чи асоціація про нього приносить політичний успіх. Чавес запропонував нову назву країни – Боліваріанська республіка Венесуела. Така офіційна назва країни була затверджена конституцією 1999 року.

Американці та великий бізнес Венесуели, втративши надприбутки, у 2002 році зробили спробу перевороту. Чавеса навіть ув’язнили на три дні. На посаді тимчасового президента було проголошено керівника асоціації промисловців і підприємців Венесуели Педро Кармона – представника олігархату, пов’язаного з американськими політчними колами. Але більшість армії і народ піднялися проти заколотників і визволили законного президента. Для підтверджень своїх повноважень Уго Чавес у 2004 році оголосив референдум про довіру (чи недовіру) президенту. Люди знову його підтримали.

На міжнародній арені Уго Чавес підтримував будь які незалежницькі спроби будь яких регіональних чи навіть маргінальних політиків. Спільна ненависть до США зблизила його з батьком Лукашенком та кубинським Фіделем. Визнання незалежності Абхазії попсувало його стосунки із грузинами. Під час виступу на асамблеї ООН у 2006 році він обізвав американського президента Буша-молодшого «дияволом», а посла США – «гівном». У 2009 році різко виступив проти бомбардувань Ізраїлем Сектора Газа.

Клеймо диктатора Уго Чавесу поставили представники США. Жорсткість характеру та часто невиправдана хамська поведінка до американських та європейських журналістів з боку президента Венесуели сформували йому імідж агресора. З іншого боку, в країні не було незаконно ув’язнено жодного громадянина, звинувачення у політичних репресіях ніколи не знаходили реального підтвердження. При потужних впливах партії президента (реально завдяки голосів виборців) існує багатопартійність і політична опозиція.

Свої дії проти іноземного капіталу, що викачував ресурс країни, боротьбу з корупцією чиновників, покращення життя бідноти Уго Чавес називав Боліваріанською революцією. Світ і міжнародні організації досить часто висловлювали підтримку венесуельському народові і президенту. Венесуела стала для багатьох латиноамериканських народів прапором боротьби проти іноземних монополій, процесів глобалізації та асиміляції. У грудні 2005 року Чавес отримав міжнародну премію ЮНЕСКО імені Хосе Марті за внесок в об’єднання й інтеграцію країн Латинської Америки й Карибського басейну.

Особистість президента Венесуели є суперечливою. Єдине зрозуміло – він справді провів «революцію» завдяки якій унезалежнив країну, підняв добробут людей, звільнився від впливів сильного і нахабного сусіда – США.

5 березня цього року Уго Рафаель Чавес Фріас помер після тяжкої, невиліковної хвороби у віці 58-и років. Він вже став символом нації. Хоч би венесуельці змогли лишитися настільки мудрими, щоб зберегти і вдосконалити все, що започаткував «революціонер» Чавес.

P.S. Під час візиту в Україну в 2009 році Чавес казав: «Боліваріанська революція дозволила Венесуелі навчитися ходити на власних ногах. Після колоніальної агресії, ми стали незалежними. Україні також потрібно навчитися ходити своїми ногами».