Більше як п’ять місяців пройшло з часу обрання Верхової Ради України. Надій на кардинальні і різкі до позитиву зміни у громадян, звичайно, не було. Правда, все ж жевріла думка про можливість поступу у боротьбі з корупційною та антиукраїнською складовою державної влади. Але нічого путнього в опозиції поки що не виходить.

Тактичні удари по окремих політичних маргіналах у парламенті, вимоги дотримуватися законодавства депутатами під час сесійних засідань, глузування над прем’єром, сотні сформульованих до судів і прокуратури депутатських запитів не приносять успіху у політичному протистоянні опозиціонерам.

«Свобода», «Батьківщина» і «УДАР» почали культивувати ідею всенародної непокори, оголосивши акцію «Вставай Україно!». Проведено аж шість мітингів в українських містах. Лідери опозиції кажуть, що дуже задоволені з того, що їх підтримали громадяни.

Якщо ж розібратися, то мітинги, що відбулися, не викликали у суспільстві аніякого революційного резонансу. Ну прийшли люди до пам’ятника Шевченка у Львові, подивилися на живого Яценюка і Тягнибока (а багато хто приходив, щоб задарма побачити чемпіона Кличка – був облом). Поговорили про милі галицькій душі речі – усі злодії і бандити… І шо-о…

З початком реальної весни опозиція далі хоче проводити подібні атракції і, навіть, організувати похід на Київ. І шо-о… Ми вже це проходили – звезуть до столиці автобусами людей, вони постоять з партійною символікою з криками «Банду геть!» і – додому. Толку в цьому мало бо влада наловчилася нейтралізовувати подібні виступи, використовуючи як силовиків, так і куплених журналістів.

Думка автора цих рядків є, однозначно, суб’єктивною. Але аж ніяк не віриться, що на даному етапі політичного розвитку українських реалій люди здатні на Майдан зразка 2004 року. Більшість громадян України змучились стояти за ідею. На даному етапі опозиція не здатна запропонувати гасла, які б були спрямовані на творення і позитив; усі гасла спрямовані на руйнацію системи (нехай „бандитської” та „злодійської”). Але НАРОД не розуміє, що буде після всього… Пересічний громадянин розуміє, що живе вже у незалежному державному організмі під назвою – Україна. Тобто, найвища мета – державність – уже досягнута (давно). Боротьба набридла.

Найвищим проявом політичної активності простого громадянина при досягненні державницької мети має бути делегування повноважень політикам шляхом виборів. І все! А ви – дорогенькі обранці – хоч власною кров’ю, хоч власним здоров’ям боріться за народ. Бо ви – політики – вибрали собі таку роботу. Саме роботу, яка оплачується з податків усіх „віруючих” у вас громадян. І нема чого тягнути мене на асфальтостояння, щоб 15-20 хвилин поспоглядати ваш агітаційний словоблуд!

Шановні політики-„державники”, вистачить триндіти! Працюйте для людей, боріться за людей. І тоді Держава Україна стане людяною…