Приїхав Воробус з гір, трохи відпочив й поступово буде розповідати про наші пригоди на хребті Аршиця.

Окрім того, що ми їхали туди побачити озера Аршиці та піднятися на вершину Горган-Ілемський, я ще собі поставив за мету – знайти залишки літака, який впав якраз недалеко від Горгану ще й у далекому 1983 році.

Кажуть, що це місце вдалося відвідати малій кількості людей. А саме подібні розмови тягнуть автора до ще більшого екстриму.

На відміну від минулого разу, цього я вже підготувався значно краще. Перечитав багато публікацій в інтернеті від людей, які там бували, розробив маршрут, взяв навігатор з точними координатами.

Здавалося нічого не може нам завадити таки знайти літак. Проте, не врахував то я найважливішого – жерепу, в якому ці залишки й знаходяться. Саме він та несприятлива погода таки завадять здійснитися ще одній мрії Воробуса.

На другий день нашого походу озерами Аршиці ми попрямували у пошуках літака. Десь може і є моєю помилкою те, що з табору ми вийшли не так швидко як це треба було зробити. Якраз година-друга можливо би допомогла дійти до місця призначення.

А так поки Воробус і компанія знайшли жовтий маркер, що веде на вершину Горгану-Ілемського, поки вилізли на неї, то вже був фактично обід.

А далі розпочалася каторга. Реально в такій поп….і я ще ніколи не бував хоча подорожую давно, бував в горах взимку й так далі.

Щоб знайти залишки літака та пам’ятний знак треба було з вершини Горгану йти в напрямі гори Слобужнция по дорозі захопивши вершину Менчелин.

До останньої ще так-сяк якась стежка є, а от далі розпочинається фільм жахів. Жереп з кожним кроком стає все більшим та більшим, а де-не-де його й взагалі важко пройти.

Добре, що я взяв з собою светр та штани (їх порвав), то ще легко обійшовся, а от мої колеги по походу, які були в шортах пороздирали ноги.

А потім почався «бунт на кораблі». Двоє учасників походу відмовилися йти далі й сказали, що будуть крокувати вниз до цивілізації.

Воробус і ще двоє ніби погодилися йти далі, навігатор показував 200 метрів до літака, але у пошуки втрутилася погода.

За мить весь хребет вкрився туманом, налетіли дощові хмари й про мрію знайти літак довелося забути.

Розчарування було ще те, але далі пошуки продовжувати не було смислу.

Думаю, що сюди ще повернуся й таки знайду місце де впав літак, але підготуюся ще краще. Читаю от зараз в інтернеті що існують обходи жерепу, а людям які мене випередять дам пораду підніматися на хребет з маршруту на озеро Аршиця – приблизно третє джерело.

Там жерепу буде значно менше. А якщо ж ви хочете йти так як ми, то тримайтеся ліворуч. Там хоч які-небудь, але шляхи обходу є.

P.S. Вже біля озера Росохан вдалося зустріти одного з місцевих жителів. Так от на нашу розповідь про пошуки літака він відповів лаконічно: «Там бували одиниці й ви дійсно екстремали».

Автор статті: Vorobus.