Ну, і обіцяна завершальна третя частина розповіді про похід Воробуса і компанії на гору Парашка.

Минулу розповідь я завершив на тому, що ми вийшли з лісу, потрапили у туман й не знали як йти далі. Вершини то ж не було помітно.

І тут в нагоді нам пригодився навігатор, який Орест дістав з кишені. Звісно, можна було би вершину гори Парашка знайти і без нього, адже приблизно знали де вона знаходиться, але якщо вже був в наявності навігатор, то чого б і ним не скористатися.

Істотно похолодало…

Дув сильний поривчастий вітер.. Це вже не підніжжя гори, де можна було йти без шапки.

Піднімаємося й за мить опиняємося на вершині. Видніється хрест, який свідчить про те, що пункт призначення таки знайшли.

Нарешті… Можемо як захочемо…

Першим ділом ми взялися пити теплий чай, який несли з собою в рюкзаку. Змушені були опуститися трохи нижче гори, адже біля хреста неможливо було нічого робити через сильний вітер.

До речі, не знаю як там було спускатися з гори у Сколе, але моя думка, що там було щось.

Навкруги все замело й одразу ж згадався молодий чоловік, якого ми зустріли біля супермаркету. Він розповідав що лише спустився і йшов на неї в 4 годині ночі.

Так можна і серйозно заблукати.

У майбутньому, як буде здоров’я, обов’язково візьму з собою намет і переночую біля підніжжя гори, а можливо й на самій вершині. Само собою, що взимку, адже влітку – це не так екстремально…

А поки що Воробус і компанія попили чаю, зробити декілька фото напам’ять, виконали державний гімн України й потрохи почали спускатися назад в село Коростів.

Там на нас очікували шашлики та гарячий чай.

Звісно, що спуск був куди легшим чим підйом. Дорога була протоптана, вверх дертися було непотрібно. Єдине що заважало – це сніг.

Прийшлося навіть в деяких моментах робити зупинку щоб перепочити і зтрусити сніг.

Навіть скажу більше, ваш автор відстав від своїх колег приблизно на пів години.

Причина? Насолоджувався красою Карпат, зробив багато світлин, відео. Навіть спеціально з гір зняв відео-привітання подрузі напередодні дня народження. А чого б і ні?

А ще знайшов штани, які свого часу прибив на дереві мій хороший приятель. Навкруги все задуло снігом, та це мені не завадило.

Далі був макарон, поїдання шашлика та вино, яке ми випили чисто символічно за те, що успішно здійснили похід на гору.

Подорожуйте, адже це круто…. Далі неодмінно буде…

Автор статті: Vorobus.