Продовження першої частини розповіді.

Дорога вверх чимось цікавим не відзначилася. Помітно було, що в цій місцевості мало хто ходить. Хоча, де-не-де траплялися сліди від вогнища.

Висновок – не одна людина шукала залишки розбитого літака. А от чи успішними виявилися ці пошуки це залишиться загадкою.

Щодо Воробуса і компанії, то близько 20 години вечора були фактично на хребті. Гарний ліс залишився позаду і якщо ми хотіли дійсно знайти уламки літака, то треба було «закотити рукави» та лізти в жереп.

Він на хребті Аршиця лютий і саме набридливі ялинки ховають секрет літака. До речі, кілька слів про сам літак.

Розбився Миг-23 у 1983 році. Тоді пілоту літака – майору Уралову дали неправильну висоту й він врізався в гору.

Повертаючись до теми пошуку літака скажу, що лізти в жереп коли вже було ближче до вечора було ризиковано. Тим не менше, вирішили йти до кінця. Все-таки, навігатор показував якихось 50-ть метрів до місця падіння.

Залізли в жереп, мух та комарів там стільки, що неможливо не те що стояти, а банально попити воду. Цікаво було би тут переночувати.

Але, знову ж таки треба воду та гарантію того, що не буде грози. Тому, краще цього не робити.

Лазимо по жерепу, лазимо, а літака все не видно. Можливо би завершили пошуки якби не знахідка мого приятеля Ореста. Чоловік на одному з поворотів знайшов кисневий балон.

Нічого собі… Виявляється ми на вірному шляху.

Ще якихось кілька метрів і вже ваш автор знаходить крило літака. Це добре, адже пошуки не проходять марно.

Але, все рівно деталей малувато та й пам’ятного знаку не видно. Проходимо хребет і потрохи спускаємося у сторону Німецької полонини.

Нарешті…За мить Воробус і компанія натрапили на велику кількість частин Миг-23. Вони розкидані кругом.

Роблю фото, обдивляюся кожну деталь. Мух побільшало. Ще й цей клятий жереп заважає. У голові промайнула думка, а як я буду підніматися вверх по жерепу? Спускатися то ще так-сяк можна, а от назад?

Тим не менше, йду до кінця на відміну від моїх друзів, які вирішили повернутися.

Дарма, адже за декілька метрів з густого жерепу я побачив місце, де нема жерепу, а стоїть пам’ятний знак, на купі лежать залишки літака.

Далі багато писати не буду. А просто пропоную глянути на фото із місця події.

Те, як повертався назад це було щось. Надворі істотно потемніло, жереп не зникав, а навпаки заважав робити підйом.

Поки з нього виліз встиг подерти штани, светр, загубити телефон та пляшку з водою. Тому, не думайте що там все так легко як здається на перший погляд.

Після приїзду люд почав задавати мені питання, а що я буду робити далі? Мрія знайти літак здійснилася.

Що я можу на це відповісти. Буду шукати нові цікаві для мене місця.

А щодо літака, то шукайте його. Це крутіше чим просто ходити протоптаними стежками на вершини. Екстрим не той .

Автор статті: Vorobus.