Давненько я не їздив приміськими електричками. Ну, і може Слава Богу що цього не робив, адже те, що відбулося зі мною нещодавно в жодні рамки не вкладається.

Це була неділя, 26 січня 2020 року. Автор цих рядків перебував у Ворохті й саме з цього населеного пункту мені треба було доїхати до міста Городенки. Звісно, що їхати в Івано-Франківськ не хотів, тому вирішив скористатися приміськими потягами.

Прочитав в інтернеті, що потяг за маршрутом Ворохта-Коломия відправляється о 4 годині 35 хвилин. То ж, прокинувшись зранку разом із колегою попрямував на нього.

Про майбутні пригоди нічого не сповіщувало. Потяг (дизель) стояв на платформі, двері були відчинені й ми сіли у нього. За мить він вирушив у дорогу. Перше на що звернув увагу коли зайшов у потяг – відсутність тепла.

Але, ж потяг типу дизель, думаю зараз почне їхати і тепло з’явиться вже незабаром. Проте, цього не було. У вагоні було конкретно холодно й це при тому, що надворі було не так то і тепло (7 градусів морозу).

Менше з тим, їдемо. До слова, двоє у цілому потязі.

Відео, яке мені вдалося зняти тут.

Далі ж розпочалося найцікавіше. Дизель-поїзд доїхав до Яремче, зачинив двері, вимкнув світло і стояв хвилин 40. За теплі батареї можна було лише помріяти.

Що за фігня? Починаємо гуглити й виявляється, що така зупинка запланована. 40 хвилин? Хто ж це такий розумний планував розклад руху?

Спати неможливо, магазину аби купити чай чи каву теж нема. Та й, як ми купимо щось якщо сидимо у темряві й двері зачинені?

Минає 40 хвилин, у потязі з’явилося світло, ледь стали теплою батарея і ми поїхали далі. Їхали не більше 20 хвилин. Зупинка – Делятин. Та ж ситуація: світло вимикається, двері зачинено і теплом навіть і не пахне. Знову пауза у 35 хвилин.

Якщо чесно, то це реально знущання над пасажирами. Ок, я їхав цим потягом вперше і, мабуть, востаннє, але ж хто так планує розклад руху? Це треба бути повним телепнем. Дизель має пропускати пасажирський потяг Київ – Рахів. Невже не можна впустити потяг Ворохта-Коломия на півтора години пізніше?

І лише після Делятина почали сідати пасажири.

Коли я вийшов з колегою у Коломиї, то було одне бажання – якнайшвидше знайти кнайпу з гарячим чаєм.

Почав говорити із продавцями. Вони теж бідкаються на цей дизель-потяг. Реально, я не знав, що у 21 столітті існують такі дупи. Іншим словом я це назвати не можу.

А тим часом очільник Укрзалізниці щось там ще розповідає про сучасні потяги, підняття плати на перевезення. Нехай би він сів у цей потяг і проїхався ось так як я і решта потенційних пасажирів.

Наслідки – приїхав до Львова і маю ангіну. Хто буде мені компенсовувати витрати на медикаменти?

А якби я з дітьми їхав? Що було би тоді?

Автор статті: Vorobus.