Про сина поета, неспокійну ніч й коли врешті-решт завершиться війна. Вірші

До вашої уваги — найновіші вірші Артема Терентьєва, написані у липні 2026 року, у яких автор розмірковує про війну, повернення до рідного дому, постать Василя Стуса та незламність українського народу.

«Неспокійна ніч» (02.07.2026, Київ)

Вечір, ніч та ранок знову будуть неспокійними.
Код небезпеки – червоний на моніторах.
Україна живе під атаками постійними,
Ховаючись в метро, паркінгах та інших просторах.

В укриттях знов спальні мішки, щоб у них засинати.
Мирні люди прагнуть хоч якось цю ніч пережити,
Хоч багато кому з них вже до атак не звикати.
Однак, кожний новий обстріл складно переварити.

Вечір, ніч та ранок знову будуть неспокійними.
Знов ракетну атаку нам треба перетерпіти.
Україна живе під атаками постійними.
Але на світанку вона знов продовжує ЖИТИ.

Цей вірш був написаний незадовго до початку чергового масованого ракетного обстрілу. І тоді ще ніхто не знав, що цей обстріл буде з великим жертвами… Вічна пам’ять загиблим…

«Син Поета» (09.07.2026, Київ)

Маленький син Поета іграшками грав,
Коли непрохані гості в дім увійшли.
«Чому забрали тата?» – маму він спитав,
Коли в кайданках батька з дому повели.

Тоді маленький син Поета ще не знав,
Що його батько – це голос покоління,
Що проти тиранії встати закликав
Тих, в кого тоді вже не було терпіння.

Тоді маленький син Поета ще не знав,
Що цей хрест по життю судилося нести.
Щомиті татове повернення чекав
Він, перечитуючи всі його листи.

Маленький син Поета долю цю пізнав.
А його батько – це голос покоління,
Що проти тиранії встати закликав.
І його поклик – це поклик до прозріння.

Давно у мене не було віршів, присвячених дисидентському руху, зокрема – Василеві Стусу. А цей вірш з’явився несподівано. Мій хороший друг, гітарист гурту «Серце» та лідер гурту «ХтоДе» Мар’ян Кондратюк, якого я називаю «Гілмор», запостив у сторіз «Місячну сонату» Бетховена. І чомусь мені згадався кадр з фільму «Заборонений», де маленький Дмитрик Стус грається зі своїми іграшками у кімнаті, і тут у квартиру приходять люди у штатському та заарештовують Василя Стуса. Також у цьому вірші є певна відсилка до вірша Стуса «Здається, нас ніколи й не було», де є таке звертання до сина: «Збагни ж нарешті, сину, цю недолю, і заховай глухонімий свій крик».

«Коли вщухне війна» (14.07.2026, Київ)

Коли вщухне війна, коли День Перемоги настане,
Мене пам’ять у рідні краї повернЕ.
В підсвідомості час головного питання постане:
“Чи впізнає моє рідне місто мене?”

Я ходитиму знову вулицями свого дитинства,
Де колись я писав, мріяв, жив і кохав,
І згадаю знову цитату з “Лебедів материнства”,
Де Симоненко про Батьківщину писав.

Пригадаю я знову, як у цьому ж місті моєму
Василь Стус жив, творив та працював,
І як більшовицько-комуністичну гостру проблему
Генерал Сікевич з боєм ліквідував.

Пригадаю я все: і хороше, і навіть погане,
Аби прийняло знов рідне місто мене,
Коли вщухне війна, коли день переможний настане,
Коли пам’ять у рідні краї повернЕ.

Найсвіжіший вірш – «Коли вщухне війна» – це роздуми про повернення у рідну Горлівку після того, як вона знову буде під юрисдикцією України. Тому, не просто так тут згадується Василь Симоненко, який у своєму вірші «Лебеді материнства» писав: «Можна все обрати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». І не просто так тут згадується Василь Стус, який працював у Горлівці. І не просто так тут згадується Генерал УНР Володимир Сікевич, який вибивав більшовиків зі станції «Микитівка», яка розташована на околиці Горлівки.

Автор статті: Terentyev.