5.08.2017 р. 
І хоч Воробус не є прихильником зоопарків, але все ж не міг не зупинитися щоб подивитися на реабілітаційний центр бурого ведмедя що розташований неподалік озера Синевир.
Від побаченого залишився враженим, адже в єдиному подібному центрі в Україні ведмедям дійсно комфортно.
Після того, як тварини піддалися людському катуванню вже тут на 12-ти гектарах дикого лісу їм тут дійсно комфортно.
Читати далі...
Реабілітаційний центр бурого ведмедя (фото)
І хоч Воробус не є прихильником зоопарків, але все ж не міг не зупинитися щоб подивитися на реабілітаційний центр бурого ведмедя що розташований неподалік озера Синевир.
Від побаченого залишився враженим, адже в єдиному подібному центрі в Україні ведмедям дійсно комфортно.
Після того, як тварини піддалися людському катуванню вже тут на 12-ти гектарах дикого лісу їм тут дійсно комфортно.
Читати далі...
Вихідні лише розпочалися, то ж Ігор Воробус як і решта людей відпочиває. Цього тижня вирішив нікуди не їхати, а залишився у Львові.
Само собою сидіти вдома – це не моє, тому вирішив з’їздити на футбол у місто Винники, що в 6-ти кілометрах від міста Лева.
Так і думав, що на поєдинок першої ліги України за участю місцевого «Руху» прийде менше людей як завжди.
Йду з роботи додому зустрічаю знайомого, заговорили за футбол, він сказав цитую: «Та нехай би то Динамо проходило далі, хочеться вже восени побачити в столиці України цікаві команди, а особливо Ліверпуль».
Погоджуюся, тим більше що за великим футболом ми вже скучили. Як не рік, то суцільний провал. Для такої великої країни як Україна Ліги Європи замало.
Не знаю як там хто, а ваш автор до такої спеки, яка зараз спостерігається у Львові не звик.
Все-таки, ми звикли до більш помірного клімату, коли час від часу паде дощ й температура повітря не більше 25-ти градусів з позначкою «плюс».
Тим не менше, люди так хотіли справжнього літа, вони його отримали. І тепер нема чого бідкатися. Вдень позначки термометрів сягають 34-35 градусів. Якщо врахувати що це в тіні, то багацько як не крути.
Як тільки вперше побачив в інтернеті, що на Закарпатті є таке село як Колочава, то одразу ж в нього закохався.
І справа тут не у чудових краєвидах, які можна побачити заїхавши в кінець цього населеного пункту, а в цікавих місцях, яких тут є безліч.
Як і обіцяв Ігор Воробус черговий день наступив, а з ним прийшла й нова порція публікацій від вашого автора.
Приємно було вчора почути від одного з наших читачів наступні слова, цитую: «Воробус, ти нарешті прислухався до людей, які з блогом кожного дня й почав менше писати про футбол, а зосередився на цікавинках, для прикладу туристичних».
Літо – пора туристичних походів. Тому, Ігор Воробус намагається не сидіти вдома, а подорожує у цікаві місця про які попередньо дізнаюся або з карт або ж банально з інтернету.
Вже від завтра почну розпочну цикл публікацій про похід на гору Молода, а поки що розповім про незвичну вершину на якій, так виглядає, мало хто бував.
Її назва – Яйко-Перегінське й знаходиться вершина якраз по дорозі на вже згадувану вище Молоду.
Незважаючи на шалену спеку блог Воробуса продовжує свою роботу і як я й обіцяв публікації будуть з’являтися переважно ввечері.
Довгих вступів робити не буду, а перейду безпосередньо до тем публікацій.
Як же хочеться інколи вибратися кудись за місто щоб тебе ніхто не бачив і ти також. Особисто я люблю їздити в Карпати.
Там і свіже повітря й чисті річки, а якщо ще й є хороша компанія збоку, то виїзд за місто стає ще цікавішим.
Звісно, що не кожна людина хоче жити в польових умовах. Багато кому потрібні відповідні умови, принаймні будинок для ночівлі.
А далі розповім про те, чому не можна вірити місцевим коли піднімаєшся на яку-небудь вершину.
На моїй історії подібне трапилося вперше.
Було колись що пішов з колегою на білі гриби й місцевий дідуган відправив нас далеко мотивуючи це тим, що внизу їх велика кількість.
Але, щоб заблукати на маршрутці – це щось нове.