Наш сайт активно взявся за пошук талантів. А чому дійсно вони мають пропадати? Черговою людиною, яка прислала нам свого вірша став юнак на ім’я Ярослав Хоманець.

Вірш цікавий і має назву – «Шахрай і рай».

Пропоную вам з ним ознайомитися.

Поміж зелених трав злочинець спочивав, на мармур сходів раю поглядом задумливо кидав. “Як обдурити охорону, як непомітно винести царя корону.. і як потрапити туди – порозкрадати всі заховані скарби.. Тоді не треба б було різати, вбивати, в нещасних кусень хліба забирати. Хоча начхати – я все одно не перестану грабувати! ” – скажені плани мов заражені ходили в голові, колись титани так блукали по неосвяченій, сирій землі..
Ловив думки лихі, сухі долоні протирав,і згадував підступності знання, їх ще давно
закарбувала князя тьми, у пам’яті, поморщена рука.
Хвилина не пройшла.. Шахрай на ноги підірвався, як божевільний з сторони на сторону метався, кричав аж задихався:“Я здогадався, здогадався..! Я знаю як потрапити у сад, так щоб не вразив стріл отруйних град! Хай заздрить мудрості моїй блаженний Соломон, ще сяду я як він колись на трон!”
Ніч чорну мантію на день поклала, в розлогий каптур сонце заховала. Пропала усмішка крива з злочинця злобного лиця.. розпочиналась справа зла..
Цей переповнений бажанням здобичі лукавий вурдалак, одягнутий в лахміття, як жебрак, впав біля брами раю, чекав на добру душу, добрий знак. Він як обпечена, насмерть приречена змія звивався, руками землю загрібав, кричав, плювався.. волосся рвав на голові – обідранцем брехливо прикидався. І знав – ніхто без жалю не пройде, в едем хтось неодмінно забере..
Сліпучим блиском розірвала ніч душа.. симфонія під небом закружляла, як жива.. Шахрай злякався – вихопив ножа..та марно, розплавила у мить його гармонія безкарно..
Коли душа, старого мудреця, до входу в рай щасливо підійшла.. шахрай облудний план з розмови підлої почав:
-Візьми мене з собою, о великий пан, потрапив бідолашний я, в життя скрипучу пастку як лікан!
-Твої слова пусті, обман!
-Неправда це, на шиї в мене прокляте, шиповане кільце! І кожний день, як злий тиран, рубає тіло до глибоких ран.
-Дурман! Твої слова дурман! Ти красномовний! В оману вводиш розум, як в густий туман!
-Я вбогий злидар, о мій пан, і моя доля – холоду та голоду удар! Володар, вдар мене грозою, але молю тебе – візьми, візьми мене з собою!
-Я не покажу що за райською горою! І не проси! Cпокутуй спершу всі накоєні гріхи!
-Як так? Я ж просто спраглий і знедолений бідняк!
-О ні!Ти зовсім не жебрак! Потворні помисли твої, я наскрізь бачу, ти повір мені!
Крадій сльозами заливався, бо хитрий план його на тисячу кусків пошматувався.
А непорочна, створена із чистоти душа, сказала на кінець слова:
– Прощай шахрай, я не відкрию двері в рай, не буде чуда – не благай. Іди в свій рідний край, і перед сном святу скрижаль з розкаянням читай!