2.09.2011 р. 
Є у світі один цікавий блог про техінку, який веде пан Мислінський. Так от, нещодавно цей пан організував у себе на сайті конкурс.
Суть його полягала у наступному: людям треба було присилати до автора блогу свої історії пов’язані із мобільним телефоном. Мене це зацікавило, тому я сказав «горіла хата – гори і сарай» може щось і виграю. А приз за перше місце – 100 гривень, за друге – 50 гривень.
Як вчора мені повідомив пан Мислінський, історій на конкурс прислали аж дві, тому мене це дуже потішило, 50 гривень у кишені, але який майор не хоче стати генералом.
Пропоную вам ознайомитися із моєю історією, називається вона «Мобільний телефон – друг чи ворог?»
Мобільний телефон друг чи ворог. Чи задумувалися ви коли-небудь над цим питанням. От всі кажуть, що без мобілки зараз не проживеш. Я, наприклад, із цим не погоджуюся. Розкажу вам цікаву історію, яка зі мною відбулася ще коли я був малим.
Одного разу я їздив в гості до своєї тітки. Вона живе у нових масивах, тому там люди користуються такою «крутою» штукою як ліфт. Як я їх не люблю ви собі навіть уявити не можете, а все із-за того, що у них можна застрягнути і сидіти довго і нудно.
Так от, приїжджаю я до тітки, заходжу під’їзд і не хотів сідати у ліфт, але сумка у мене була важка і я таки сів. Подумаєш, всі люди їздять ними кожного дня і то по кілька разів, чому я маю застрягнути.
Краще би я про подібне не думав. Зайшов у ліфт, натиснув кнопку сьомого поверху, їду і тут раз, у будинку не стало світла. А щоб ті ліфти…. далі нецензурна лексика.
Що робити? Перш за все я почав тиснути кнопки диспетчера. Та хіба що тиснув, нічого там не працювало. Але, і це був не останній шанс. «У мене ж є мобільний телефон, зараз подзвоню і викличу допомогу», – сказав я собі уголос.
Витягую мобільника, набираю номер тітки, адже вона найближче до мене і тут мені на дисплеї вибиває напис – «Батарея розряджена». Як я тоді плювався з того всього. У цей момент я зрозумів, що мобільний зараз мені явно не допоможе. Який толк з нього якщо я забув його зарядити? І чомусь саме у цей момент він здох(((((
Просидів я у ліфті близько години і від тоді зрозумів, що мобільний телефон – це всього лиш забаганка людей і на нього сильно розраховувати не варто, бо він може або розрядитися або ще прикол – бути поза зоною мережі.
Ось така от історія відбулася зі мною.
Якщо вам сподобалася моя історія, то попрошу за неї проголосувати.
Зробити це можна тут.
Моя історія – номер один.
Дякую всім за віру у мене. Можливо завдяки цьому призу ваш автор нарешті купить собі відеокарту. 
нащо тобі відеокарта? ти геймер?
Неа, треба оновити машину)))
краще оперативку докупити, або проц
Схоже на розмову двох п’ятикласників. (і стаття, і коменти)
adekvat, а 5-класники хіба не люди?
і тиждень ще не пройшов
Тішитьсі нині наш горобець
Виграв на сайті простий олівець
Конкурси люб’ют бльохери всі
Бо шось заробити там можут собі
нє не люди а малишня
а малишня шо, не люди?
Воробусе, то ти ще мало посидів, міг би посидіти зо 3-4 години. Цікаво, а що би тоді написав у статті?
Воробус, признайся чесно – спочатку з мобільного написав статтю на конкурс
, а потім вже почав до тітки дзвонити 
[...] вирішив взяти участь у конкурсі, я люблю ці історії. По закінченні терміну подачі [...]
Мораль історії Воробуса така: “перед тим як заходити у ліфт – перевір чи в тебе батарея заряджена і будинку є достатньою для дзвінків покриття твого ОПСоСа!”