Продовжуємо …

Отже, після того, як ми зайшли у колибу та попили гарячого чаю, зрозуміли, що довго затримуватися тут не варто.

Її круто продувало і треба було або палити вогнище, або ж продовжувати свій шлях на гору.

А метою подорожі було, нагадую, підняття на вершини Хом’як та Синяк.

Сніг не припинявся. Навіть скажу більше, він ще більше посилювався.

Але, таки було вирішено йти далі.

До речі, коли вже розпочинали підйом на гору, то по дорозі зустріли двох жіночок, які також хотіли пертися на Хом’як.

Глянувши на їх одяг та взуття порадили їм цього не робити. Добре що ці жіночки нас послухали. Хоча, й зникли вони швидко у невідомому напрямку.

Можливо це були примари? Містика? Не думаю.

Та менше з тим, Воробус і компанія розпочали підйом наверх. Спершу він був простеньким, а вже потім ми зрозуміли, що потрапили у справжнє пекло.

На своїй пам’яті не пригадую, щоб настільки важко було лізти до вершини.

Сніг, сильний вітер, туман, плюс під ногами суцільний лід. На деяких ділянках дистанції ми просто зривалися й падали у жереп.

Та, все ретельно проаналізувавши, було прийнято рішення йти одному члену нашої команди, прорубувати сліди, а решті групи йти за ним.

Таки долізли до пункту призначення й зовсім не пошкодували.

На вершині гори Хом’як на Воробуса і компанію очікувала фігура Діви Марії, яка стоїть там вже роками.

У першу чергу що зробили, так це помолилися до неї, що вдало піднялися, потім попили чаю, зробили кілька світлин на пам’ять, виконали державний гімн України й почали спуск до низу.

Тут вже у пригоді стали мотузки. Без них спуститися було би дуже й дуже складно. А так один тримав мотузку, решта швиденько спускалися. Так і мінялися…

Досить швидко спустилися вниз й для зігрівання вибрали вже іншу колибу, де згодом і будемо навіть варити їсти.

Краса гір вражала. Настільки чудово було дивитися на пейзажі, які були навкруги.

Попивання чаю, поїдання канапок і прийняття рішення що робити далі.

Не знаю чи ми зробили правильно, але більшість членів нашого походу вирішила ще сходити на вершину під назвою – Синяк. І це при тому, що погодні умови погіршувалися.

Знали би тоді, що попадемо згодом у пастку. Але, це буде потім…

Поки що ж один із наших бійців вирішив не продовжувати екстремальний похід і залишився в колибі варити вечерю, а ми попрямували далі.

Найцікавіше буде попереду. Дочекайтеся….

Автор статті: Vorobus.