Євро триває. Все менше нам хочеться сидіти на роботі і все швидше і швидше ми щоразу після закінчення робочого дня мчимо додому, щоб увікнути….умівкну….увімкнути телевізор і зосередитись на футболі, якого цього місяця буде достатньо.

Зовсім недавно наша збірна зіграла свій перший матч на домашньому євро. Мені пощастило відвідати той матч і отримати просто неймовірну насолоду і заряд позитиву та гордості за свою країну. Тому пропоную вам оцінку ситуації зсередини дійства.

Перш за все хочеться сказати, що футбол – це саме та річ яка здатна об’єднати країну. Матч Україна – Швеція – прямий тому доказ. За нашу збірну вболівали всі, від великого до малого, і дівчата, і хлопці, і пенсіонери, незалежно від місця проживання, із Заходу до Сходу того вечора лунало «Вперед Україно!».

До честі організаторів Євро-2012 в Києві потрібно сказати, що як підготовка до матчу, так і сама гра пройшли на високому рівні. Мені вдалося потрапити на стадіон десь за 2,5 години до початку (взагалі людей почали пускати на стадіон за 3 год. до старту). У всіх людей перед входом на територію НСК Олімпійский ретельно перевіряли речі, які вони проносять із собою. Усі стюарти посміхалися, радили та давали відповіді на запитання.

Не сподобалося те, що одна із політичних партій уже зараз вирішила провести кампанію по залученню виборців і роздавала біля стадіону шарфи і зі своїми лозунгами. Причому ті шарфи були замасковані під символіку Євро. Та все ж на вході до стадіону стюарти їх благополучно викидали до сміттєвих баків.

Ще одним нюансом і досить яскравим прикладом української натури було те, що працівники магазинчиків, які знаходяться безпосередньо на стадіоні добряче заробляли поки начальство опікувалось більш важливими справами. Наприклад пиво наливали і продавали, а гроші собі в кишеню. Ось вам і маєш, одне пиво карлсберг – 16 грн. Неважко здогадатися, що того вечора хлопці на пиві зрубали хорошу «капусту».

Купуючи першу пару пива (для себе та друга) я відразу запримітив, що щось тут не так, бо працівник магазину дав мені здачу зі своєї кишені, та ще й на 2грн забагато (напевне, не мав інших купюр). Тому вже за наступні 2 пива я дав 20грн і сказав, що більше не дам, мовляв ти і без того непогано заробив уже тут. Ось так вдалося трішки зекономити. Так, досить ліричних відступів, йдемо далі.

Стадіон потроху наповнювався вболівальниками. Всі вони вигукували гасла та вже не могли дочекатися початку дійства. І ось, коли головна арена столиці майже повністю була заповнена, з під трибунних приміщень вийшли наші хлопці, яких зустріли гучними оплесками. Мушу зауважити, що армія вболівальників зі Швеції також була немаленька: 11 повних секторів та багацько груп по 2-4 чоловіки, які затесалися між наших вболівальників – всього близько 11 тисяч (і це лише ті, хто прийшов на НСК Олімпійський).

Сам матч Україна – Швеція, думаю, описувати не варто, бо майже впевнений, Воробус вже це зробив. Я ж хочу звернути увагу більше на наших вболівальників та їх настрій, який змінювався як погода в Англії.

Отож, вболівальники. Гімн всі відспівали дуже дружньо та голосно, а ось далі вже було трохи гірше. Мабуть, через те що на стадіоні зібралися вболівальники з усіх куточків України, не було такої організованості як в тих же шведів. Та все ж, час від часу гасла (в більшості випадків всього одне «У-кра-ї-на!») вигукувалися дуже дружньо та голосно. Тим не менш гамір на трибунах стояв просто неймовірний. Почути, що кричать на протилежній від тебе трибуні було досить важко.

Гра збірної України, особливо та, яку вони показали в 2-му таймі – об’єднала вболівальників. Після забитого Андрієм Шевченко 2-го голу стадіон наче вибухнув і вже не замовкав аж до фінального свистка. Всі обіймалися, цілувалися, стрибали, радості не було меж. А після того як пролунав фінальний свисток ейфорія просто зашкалювала. Шведи ж майже вмить розчинились в натовпі. Благо в них футболки були такого ж кольору, тому зробити це їм було не важко. А наші ж люди ще довго раділи досягненню українських футболістів в першому ж матчі Чемпіонату Європи з футболу.

Приємно було й те, що як на стадіоні, так і опісля матчу, по дорозі додому, я майже не бачив п’яних людей (саме п’яних, а не випивших). Всі організовано йшли додому спати або далі святкувати першу перемогу. Колони авто з українською символікою роз’їжджали Києвом та сигналили всім жовто-блакитним вболівальникам. Того вечора чи не кожне місто, кожен куточок нашої Батьківщини, кожен українець всім серцем радів за своїх кумирів. І саме той вечір назавжди закарбується в нашій пам’яті як такий, що об’єднав країну. І в найбільшій мірі це заслуга одного єдиного гравця, якому, я глибоко переконаний, ми завжди будемо вдячні.

P.S. Висловлюю подяку нашому спеціальному кореспонденту із Києва пану Олександру Дадаку за цікаву статтю.

Фото: 2012.football.ua.

Автор статті: danc1r0k.