Вчора вашому автору довелося побувати у Мостиському районі Львівщини. Що я там робив – не скажу, але подорож автобусом була доволі цікавою.

Як завжди, з транспортом у мене пов’язані найцікавіші спогади. Як не бабуся якась біля мене присяде, то автобус зламається, то ще щось.

Отже, моя подорож розпочалася із залізничного вокзалу, бо саме звідти їздять автобуси у бажаний для мене напрямок. Трамваї на вокзал вже їдуть, все гарно зроблено, квіти посадили, аж приємно дивитися. Навіть нема до чого причепитися. Хіба що обіцяних закладів швидкого харчування ще не зробили, хоча будиночки вже є.

Автобус. З ним все як завжди. Приходиш, купив квиток, сів на місце і вперед, за орденами.

Їдемо, їдемо, дорога вроді така нічого, на узбіччях є ще де-не-де купи піску. Помітно, що дорогу робили десь нещодавно. «Вуха» цього разу я не взяв, а отже приходиться слухати про що ж балакають бабусі, а їх багацько було в салоні.

Хто думає женитися, хто вже школу завершує, хто суниці на ринок возив вже і здав оптом. Все обговорюють.

Аж тут за Городком автобус почав їхати повільно. Що ж таке? Виявляється на трасі Львів-Шегині ще не зробили дорогу і зараз ці роботи тривають у екстренному випадку. Транспорт пропускають лише по одній стороні, тому не дивуйтеся якщо вам прийдеться стояти у корках хвилин так з двадцять.

Я ще додав, цитую: «Опа, починається… так і до завтра не заїдеш». І почалося. Біля мене сиділа бабуся і зразу ж мені дорікнула, що я там знаю, то все до Євро. Воробус звісно що юнак не німий і почав також висловлювати свою позицію.

«Дороги треба було вже давно зробити, що то за робота класти асфальт у дощ, чого я маю пів години стояти у корках?»

Але, бабусі не заспокоювалися, цитую: «Все буде шлічно, дороги будуть, будем в Європі і так далі». В якийсь момент ваш автор зрозумів, що сперечатися з ними марно.

Дорога може то і стане нормальною, але ви от візьміть і заїдьте буквально пару кілометрів від шосе в будь-яке село. Там такі дороги якби танки їхали….

Таки доїхав до свого пункта призначення.

Дорога назад нічим не відрізнялася, тільки цього разу я стояв, бо людей було повно. Люди викидують папірці від цукерків на вулицю, якась бабка мені заїхала візком на ногу. Воробус каже, що пані в мене не чоботи на ногах, а мешти. Та вона не звертає увагу – їде далі.

І знову корки на дорогах через ремонт дороги. Цього разу я вже не сперечався ні з ким. Толку ніякого. Ще знову зроблять мене винним.

Як люди їздять тими автобусами кожного дня? Напевно це треба звикнути.

Автор статті: Vorobus.