Минулої суботи, а саме 30 березня Воробус, Вертоліт та Роман Тупись вирішили поїхати на гірськолижний курорт Буковель. Хто не знає, то скажу, що зараз там оксамитовий сезон і ціни на абонементи та спорядження суттєво знижені.
Подорож на Буку розпочалася пізно вночі, а саме в 3 ночі від ринку «Добробут» звідки їхав автобус. Здивований я був тут тим, що охочих покататися було дуже багато. Зокрема, з нашого пункту призначення відправлялося як мінімум 10 автобусів.
Дорога туди чимось особливим не відзначилася, хто спав, хто дрімав, хто слухав музику, єдине що розізлило, так це погана дорога до курорту. Ну, не може так бути, щоб до такого місця ми їхали так довго і зі швидкістю на деяких ділянках дороги не більше 40 км. за годину.
З горем по полам, ми таки заїхали, але скажу відверто, запізнилися і то так добряче. Підйомники вже працювали і перше що треба було зробити – це взяти спорядження у прокат. Знайти подібні пункти не важко, бо на Буковелі є дуже багато вказівників і єдине що треба, це просто знайти те, що хочеш.
В прокаті на мене очікувала велика черга, Воробус вже навіть бува подумав, що сьогодні кататися почне з обіду. Але, лижі так взяв і нарешті розпочалося наше катання. Для себе зробив висновок – наступного разу як поїду, буду брати лижі зі Львова.
Катання. Ну, тут все на найвищому рівні. Підйомники за досить таки короткий час обслуговують дуже багато людей. Максимально за раз можуть сісти чотири людини і їдуть вони не бугелями, а на кріселку. Бугель я також бачив, але ризикнути поїхати саме ним так і не ризикнув.
Що сподобалося, так це те, що під час підйому постійно грає музика і на кожному підйомнику є карта схилів і вказівники, які показують де знаходиться яка траса. Звісно, що на перший порах Воробусу було важко знайти оптимальні спуски, але з часом звик.
Десь приблизно після години катання, ваш автор поїхав на більш складніші траси. До речі, на Буковелі, траси позначені в три кольори: червоні, сині та чорні. На чорних (складних) було не так багато людей як я думав, але це не завадило мені на них кататися. Горбів нема, все рівно, чого б не розігнатися.
Найбільше, мабуть, мені запам’яталося як я їхав з траси №12. Туман був таки густий, що я нічого не бачив, були побоювання щоб хтось у мене не врізався.
До речі, щодо негативних моментів відмітив би якраз швидкісних гонщиків. Мене двічі круто підрізали і пощастило що нічого не зламав. Все-таки, треба дивитися що інші люди їздять біля вас.
Далі буде….
P.S. Продовження розповіді можете прочитати тут.
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар