У сучасному політичному житті України бере участь велика кількість політичних партій та організацій. Але не всі політичні чинники, що діють сьогодні в нашій державі, працюють на її розбудову. Окремі з них звертають свої погляди до нашого північно-східного сусіда. Промосковська орієнтація деяких українських політиків є явищем, яке має своє історичне коріння. У нас в Галичині ще з другої половини XIX століття існував такий політичний напрямок як “москвофільство”.

Галицькі українці до першої світової війни входили до складу Австрійської імперії. Українські національні партії та організації не мали відповідного впливу на політичне життя краю, бо реальна влада залишалась в руках польської шляхти. А через діяльність москвофілів не було єдності й у самому українському визвольному русі.

Український політичний табір Галичини поділився на дві течії. До першої належали “народовці” – українські національні сили, які боролися за рівність у правах між усіма народами Австро-Угорської монархії та сприяли дальшому національно-культурному, політичному й економічному розвитку українського селянства та робітництва. Це були представники української національно-демократичної та радикальної партій, а також члени української галицької соціал-демократії. А москвофіли, як представники іншої течії українського політичного руху, стояли на засадах існування єдиного “русского народа”, до якого зачисляли всі три східнослов’янських народи.

Москвофільський рух особливо активізував в 60-х роках XIX століття. В цей період українське галицьке громадянство починало втрачати надію на допомогу австрійського уряду в боротьбі з польським пануванням. Справа поділу Галичини на українську і польську, що її піднесли були українські посли на засіданнях крайового сейму в 1866 році не знайшла ні визнання серед польської сеймової більшості, ні підтримки з Відня. А наступ римо-католицької церкви у Галичині викликав серед українських селян страх перед польським наступом на наш церковний обряд.

І як спротив на таку ситуацію в країні деякі українські політики звертають свої погляди на Російську імперію, яка, на їх думку, допомогла б звільнити українців, (яких москвофіли називали “русскими” в Галичині) від польського панування.

Організаційне структурування москвофільської течії українського руху завершилось на початку 1902 р., коли у Львові було утворено “Русско-Народну партію” (РНП). Друкованим органом РНП була газета “Галичанин”. Основною агітаційною тезою москвофілів була думка про те, що всі русини Галичини належать до єдиної російської нації і боротьба проти польського засилля повинна бути одночасно змаганням за об’єднання з “русским” народом у Російській імперії.

Фактично, початки москвофільської орієнтації галичан нібито мали благородну мету – боротьбу з польським засиллям при слабкості віденських впливів. Історично ж склалося зовсім навпаки – москвофіли на десятиліття стали чинником політичного поділу, а з ним і політичного послаблення західних українців у їх боротьбі за національне визволення.