Любі мої відвідувачі “Воробусу”! Ніколи б не подумала, що ділитимусь із кимось своїми думками на тему популярної музики. Вони десь глибоко засіли у голові, тому здається, що говорити про це – якось банально. Скажімо так: мене, як професійного музичного критика, а отже й музиканта за сумісництвом дивує одна колосальна річ: чому ми, українці, настільки захоплені популярною музикою?

Думаю, не один музикознавець ставив собі це питання. Приміром, зайдеш у Львові до якогось генделику, чи то пак – піцерії, посидіти з друзями, чоловікам – пивка попити та футбол подивитись, дівчатам за піцою чи пастою погомоніти про своє, сім’ям – просто гарно провести час. От ти зайшов, а навколо – знаєте, що? Шум – гам, писк, крик. Добре, якщо це футбол, фільм чи реклама. А якщо музика? Ви коли-небудь задумувались над тим, ЩО лунає із екранів телевізору і чи можна то назвати дивним словом – МУЗИКА? Так, не сперечаюсь, є фірмові кав’ярні, деможна послухати музику для рафінованих особистостей, і їх у Львові, та й в цілій Україні назбирається досить солідна кількість.

Але все ж: в кращому випадку почуєте голосистих Тіну Кароль чи Ані Лорак, в гіршому – Артур ПірАжков рулить світом шоу-бізу. Ні, Боже збав, що ви, я зовсім не проти цих виконавців, навіть дуже “за”, проте не весь час! Дозовано можна слухати таку музику, приміром, раз на місяць (звісно, я говорю за останнього “виконавця”, і якщо ви дівчата чи жіночки, яким подобається красиве чоловіче тіло, гріх не глянути! Але ж не слу-ха-ти!). Чи той же шансон…

Тааак, скажете ви, обережніше, бо послизнешся, дівчино! Шансон та попса рулять!

І не помилитесь.

Приміром, увімкну MTV. Добре, якщо там крутять старі-добрі дев’яності та ту музику, яку хоч пристойній людині можна слухати, бо в ній немає шоу – бізнесових роздягань. Якщо це Queen, Red Hot Chili Peppers, Scorpions, Rolling Stones, Sting, Evanescence, Toto Cutugno, Andriano Celentano… Є кльові кліпи Beyonce, Madonna, чи Rihanna. Боже збав вас подумати, що я не ціную вітчизняну продукцію чи музику сусідніх держав: та ви поставте Івасюка, той же Бумбокс, ТНМК, Океан Ельзи, Пономарьова, ВВ, Скай, Табакова, Марічку Бурмаку…Не забудьте про Арію, Земфіру та Ляпіса. У цих людей “глибина” хоч є… А не …”Артур Пирожков…”. І люди реально “хавають”!

Знаєте, чому? Та тому що ідеали в нас помінялись, на жаль. Кажу, як професійний музикант. Наш пересічний українець слухає те, що йому “дають” по ТБ, йому ж самому ліньки пошукати у Всесвітній Павутині щось цікавеньке. Чи це Tom Barabas, шикарні треки якого слухає увесь світ ( фортепіанна музика із домішками різних додаткових інструментів), чи Fausto Papetti, Carlos Santana, на музиці яких виросла ціла плеяда поколінь, чи Enigma – музика для медитації.

Я вже мовчу по класику і джаз! Любі мої, прошу вас: запам’ятайте раз і назавжди, чи розкажіть своїм друзям, близьким, колегам, що “Реквієм по мрії” (Requiem for a Dream) написав не Моцарт, а Клінт Менсел.

Клінт Менсел – Реквієм по мрії

Ви можете для себе відкрити “Реквієм”, і, на мою думку для ознайомлення із ним потрібно розповісти, за яких умов з’явився цей твір. Насправді реквієм – це траурна заупокійна меса, а не фільм двадцятого століття. Моцарт створив Реквієм, коли був на смертному ложі, фактично це – його останній твір, який він навіть не встиг дописати. Розповім таку містична історію: Вольфгангу цю месу замовив анонім, і насправді вийшло так, що Моцарт написав “Реквієм” ніби відчуваючи, що помре. Порадила б вам ознайомитись із знаменитою Лакрімозою, частиною із цього величного твору, вона перекладається як – “Слізна”. Після такої глибокої сакральної молитви вам більше ніколи і ні за яких умов не захочеться назвати Моцарта автором фільму, що вийшов у ХХ столітті.

Часом зустрічаю різні казуси, наприклад, “Брамс, Бетховен, Вагнер і Бах грають музику для душі”.

Любі мої, якщо вам дають щось послухати, будь ласка: перевірте, принаймні на “хлопський розум”, чи могло б стільки композиторів разом “грати для душі”. Адже це митці із діаметрально протилежних епох, і якщо Брамса та Вагнера принаймні поєднує одне століття, то Бетховена ми відносимо до віденських класиків, а Бах – взагалі бароковий композитор. По історії культури ви мали б десь колись у школі то вчити. Бароко-класицизм-романтизм…(це я не вдаюся до низки інших проміжних стилів та тих, що слідують за цими епохами ). І так далі…

Що порадити людям, які хочуть послухати якісну музику? Є спеціальні сайти, де можна скачати нетипову музику – тобто не форматну, або як у нас кажуть: не попсову. Це і рок-музика, етно-музика, класична, та джаз, блюз. Матиму на меті розповісти вам більше про кожну із цих категорій, та не все одразу.

Мені шкода нас, розумних і освічених людей, які не мають змоги знайти інформацію про ту чи іншу епоху, стиль, тому хто, як не професійні музиканти допомагатимуть вам у цьому. Намагатимусь давати якомога більше музичних прикладів.

Почнімо сьогодні із прослуховування Вівальді – одного із найвизначніших представників світової академічної музики. Власне, до вашої уваги представляю цикл – “Пори року”.

Отже, вмощуйтесь зручненько на канапі, відчиняйте вікно чи закутайтесь у плед, це вже ваша справа, беріть улюблений напій: чи це буде вино, чи чай – і просто слухайте. Вслухайтесь в зміну пір року.

На сьогодні для ознайомлення думаю буде достатньо. Одразу перепрошую за категоричність, знаю, що багато з вас слухає не форматну музику, є люди, які цим цікавляться та можуть розповісти більше, ніж я. Проте чим більше ми, музикознавці, писатимемо про це, тим більше українців формуватиме свій класичний смак і ми будемо(!) – чуєте (!) будемо слухати якісну та хорошу музику.

Автор статті: Anna Folk.