Воробус у попередніх постах вже писав про те, як він взявся піднімати сільське господарство, але це лише був початок моїх пригод в селі.

Картопля картоплею, але не лише нею жив автор блогу.

Ще восени минулого року Воробус та мій дядько вирішили трохи навести ладу на дачі та обрізати дерева. Для чого це робити? Причин є багато.

По-перше, дерева з часом починають старіти і можуть завалити будинок. По-друге, через зарослі дерев нічого не видно, сонце не потрапляє до будинку тощо. По-третє, лелеки не можуть прилетіти та влаштувати біля будинку своє гніздо.

Саме про останніх ми і поговоримо у черговій публікації на блозі.

Так от, з давніх-давен кажуть, що коли лелеки виють свої гнізда біля вашої хатинки, то це на щастя. Виходить що хазяїн добрий, бо ці птахи тягнуться лише до добрих людей.

Дерева ми обрізали, все облаштувати як слід, залишилося чекати весни й прильоту лелек чи як їх називають в селі – бузьків.

Лелеки прилетіли, але на гніздо біля хати Воробуса ніяк не хотіли звертати уваги. Ну, прямо таки якби що пороблено. Дядько казав, що прилітали, глянули та й летіли собі далі.

Щось тут не так. А, до слова. в цілому селі є багато лелек. То в сусіда сидять, то через дорогу в ще одного тощо.

Воробус після саджання картоплі обіцяв розібратися із лелеками. Чому вони такі гречні?

Приїхали люди з городу, сіли обідати, а Воробус поліз на дерево глянути що там і як.

Виліз, глянув, наче все добре. Зліз і почав кілька разів промовляти, цитую: «Бузько, бузько, принеси мені Гануську».

Літали, літали і все ніяк. Знову ж таки: «Бузько, бузько, принеси мені Натуську». 😀

Безрезультативно.

Що ж, спробую востаннє, цитую: «Бузько, бузько, принеси мені Олюську». 😀

На Олюньку так повелися. 🙂

Бузьки ніби зрозуміли що треба сідати і прилетіли. Ба, навіть більше прилетіла пара. Як почали покукувати, як почали один одного скубати, аж серце почало радіти. Весна ж, все-таки, прийшла.

Пора би вже на гніздо сідати. Воробус трохи поспостерігав за цим процесом, але зрозумів, що треба удалятися, бо це їхні справи та й пішов за стіл.

Картопля ж посаджена.

Згодом ще робив свої справи, багато де ходив, а коли прийшов додому, то знову ж таки заглянув на верх дерева. Бузьки вже сиділи, такі задоволені.

Виходить Воробус їх звів.

Сподіваюся через деякий період в сімействі лелек бузьків побільшає і вони тут будуть дислокуватися постійно.

Дбаймо за живу природу, бо без неї ніяк.

Автор статті: Vorobus.