Минулих вихідних ваш покірний автор – пан Воробус був на весіллі в хорошого приятеля. Погуляв я добряче, що аж два дні на блозі про Львів не було від мене публікацій.

Але, з іншого боку хоч буде що на старості літ згадати. Танці – це одне, а от конкурси це інше.

І, якщо співання кожного столу пісень на «Ой» – це ще квіточки, то виступ Воробуса перед майже як сотнею людей це було щось.

Зараз розповім про все детальніше.

Отже, десь приблизно після другого столу гості почали добряче веселитися на танцювальній площадці. Це і не дивно, наїлися та напилися вони вже досхочу.

Десь енергію також треба викидати.

Танцюємо ми, танцюємо, аж раптом на танцювальний майданчик вибігає переодягнутий в Андрія Миколайчука хлопчина і починає співати всім відому пісню – «Піду втоплюся».

Гості свята сприйняли цю ідею на «ура», але вони не знали що це був лише початок дійства. Ні з того, ні з сього, підходить до мене один із музикантів і каже йти за ним.

Та ок, думаю, може товчі мені ніхто не дасть. Заходимо ми в «підсобку» і тут одразу ж мені пропонують в наступному виході на танцювальний майданчик зіграти роль Дзідзя.

Увааааааааааааа.

Ніколи подібного персонажа я не грав, тому залюбки погодився. Щоправда зараз розумію, що той же читач блогу – Омелько Косопизд зіграв би роль краще.

Він говорить то як копія – людина на ім’я Михайло Хома.

Тим не менше, Воробуса одягнули в костюм Дзідзя, Миколайчука напрягли бути Юліком і лише питанням часу був наш вихід на сцену.

Сам прикол, що згодом ми двері переплутаємо і зайдемо на іншу «схвацку» – дискотеку, яка кожних вихідних проводиться в цьому ж ресторані.

Тепер уявіть собі картину – заходить Воробус з Юліком в інші двері, виходить на танцювальний майданчик і бачить, що це зовсім не те місце куди я мав потрапити.

Дівчата в коротеньких юпках танцюють зовсім під інші пісні, а їх кавалери вже біля барної стійки розпивають оковиту.

Мить, музика перестає грати і місцевий ді-джей починає говорити слова: «А зараз до нас на свято завітав сам Дзідзьо». Люд почав аплодувати і танцювати ще більше. Добре що місцеві молодики мені товчі не дали, бо більшість дівчат захопилося мною.

З горем по полам я вийшов з цієї дискотеки і нарешті потрапив на весілля. А там було крутіше.

Спершу Воробус співав, а потім музиканти сказали всім людям взятися за руки і танцювати при цьому передаючи один одному пусту пляшку.

На кому музика зупиняється, той має підійти до Дзідзя і він разом з молодою парою одягають цю людину в якесь лахміття.

Ну, ми і насміялися… з Воробуса 300 потів стекло, але весь люд визнав – було весело.

Автор статті: Vorobus.