Це знову я, і знову пишу.

Я надіюсь, ще не стомив тебе своїми роздумами, адже ти таки зайнята людина, зі своїми справами, проблемами, переживаннями, маленькими частинками радості, які хочеш лишити тільки собі, та зі своїм особистим часом. Та не переживай, довго тебе не відволікатиму.

Знаєш, я пів години тому їхав в маршрутці додому з роботи, як зазвичай. Дивився у вікно, слухав старий добрий «сплін» і ні про що не думав, хоча ні, насправді я думав, точніше згадував минуле.

Це були моменти з мого життя: хороші вчинки та не дуже, веселі та сумні моменти, різкі та раптові повороти подій. І в певний момент, коли за вікном монотонно пробігав ряд вуличних ліхтарів, я згадав дитячу, з домішками фантастики, мрію.

В тебе теж були дитячі мрії, я їх не знаю, але я впевнений, що вони таки були. Одна з таких мрій, це мрія керувати часом: зупиняти його, перемотувати назад або ж уперед та мати змогу керувати часом так, щоб зі мною подорожувати міг ще хтось. Це божевільно та наївно, і мені чомусь здається, що читаючи ці рядки тобі трішки смішно з такої мрії. Погодься, це таки по-дитячому, і не інакше.

Але я згадуючи я продовжуючи згадувати події зі свого життя, я дійсно розумів, що багато було зроблено не так, і це мало певні наслідки. Ніби ефект доміно – кожна дія має свої наслідки. І я подумав, а якщо я міг хоча б повертатись у минуле, саме в той момент, де щось пішло не так, і виправив усе. Або ж повернувся б у той відрізок часу, де життя досягало піку щастя, та прожив би його ще раз, приділив би більше часу людям, яких вже немає і які були дуже дорогими мені.

Я думаю, що в тебе також було бажання зробити щось подібне, так вже ми люди створені: в нас є спогади про минуле, про те що було зроблено добре чи не дуже.

І знаєш, думаючи про те, що зробив би по-іншому, щоб я виправив чи що прожив би ще раз, я зрозумів, я зрозумів… Не варто, це не потрібно, абсолютно точно і ніяк інакше. Все що сталось, так мало бути. І натомість, кожна наша невдача дає нам ще більше варіантів розвитку подій; кожна втрата дає можливість знайти заміну, або знайти втрачене; Кожен програний день дає більше досвіду для перемоги наступного дня; кожна пролита сльоза робить нас сильнішими… Я щиро вірю, що ти розумієш про що я.

Люди часто говорять таку фразу: «Все в твоїх руках; все можна, якщо добре захотіти та прикласти зусиль». І впевнений, що це так, бо ми, люди та ціле людство, існуємо вже не одну тисячу років і генетичний досвід у нас таки є. Тому просто не варто жалкувати за тим, що пішло не так, це ж просто ще більше шансів зробити щось краще!

Бути іншим, бути кращим! Так, я розумію, що зміни це важко і ми любимо перебувати в зоні комфорту, але коли в нас все стабільно і так є впродовж довгого відрізку часу, то ми до цього звикаємо і починаємо шукати ще щось, а потім втрачаємо і те що маємо.

Дійсно, правду говорять, коли кажуть, що ми починаємо цінувати будь що, тільки коли втрачаємо.

Враховуючи це, краще цінувати те що є, щоб потім не жалкувати і не думати, як би я зробив, якщо міг би повернутись назад, у минуле.

А щоб не так звикати до тих речей, що маємо, можна просто уявити, що їх немає і все більше такого не буде… Я думаю, що це допоможе думати по іншому… Цінувати те що є.

Так, все, я думаю, що вже забрав у тебе не мало часу… тебе є ще справи і тобі вже, певно, треба бігти… Тому не сердись на мене…

Це всього лиш частинка думок, що живуть в моїй голові і я надіюсь, вони не збили тебе з пантелику.

Все, я закінчив. Побачимось, чи краще сказати «зчитаємось» наступного разу…

І пам’ятай: – Ми завжди маємо всі шанси…

Автор статті: Yar_Ik.