Привіт, так, я знову тут, я знову пишу, тому що хочу розповісти тобі про те, що мені так сподобалось і що було таким красивим. Я хочу написати тобі про світанок, ніби звичне явище, тобто сонце підіймається із за горизонту та освітлює все навколо.

Але знаєш, тут не все так просто, не все так буденно, тут таки є щось магічне і я в цьому впевнений. Заснув я досить рано, якщо порівняти з тим часом, коли я лягав зазвичай, ну і прокинувся також рано. В мене були сили, я відпочив і в мене було бажання щось робити.

Я вийшов на балкон(хоча це не зовсім балкон, але таки це балкон, хто був у мене дома, той зрозуміє), відкрив вікно та вдихнув на повні груди. Це так чудово та неперевершено вдихати свіже і прохолодне повітря, яке бадьорить, освіжає розум. А коли вдихаєш повільно, то таки відчуваєш, як щось наповнює тебе з середини, як щось проникає в кожну частинку тіла і додає там енергії . Це «щось» перетворює якісь секунди у вічність, дає змогу забути про час…

І знаєш в цей момент було темно, ще сонце було десь там, як кажуть на відпочинку, але скоро мало прокинутись. А перед тим як має світати завжди темно, завжди тиша. Таке враження що кожна жива істота відчуває прихід чогось неперевершеного, чогось могутнього та чогось величного. І перед приходом «чогось», все затихає, ніби вклоняється цій потузі. А я стояв, думав, вдихав повітря та слухав тишу. І знаєш, коли все ще темно та тихо і нічого не заважає то в такі моменти відчуваєш себе щасливим, і я відчув…

Слухаючи тишу у цій темряві, я помітив щось красиве…

Поступово небо почало світліти, набирати трошки світло голубого кольору, але так зовсім-зовсім трошки. Коли дивишся на такі зміни в небі, то забуваєш про все, бо це заворожує, бо не помічаєш часу, взагалі про нього навіть не думаєш і тобі все одно.

Світліючи голубим відтінком, небо отримує рожеве забарвлення, але не зразу, а такими маленькими капельками на лінії горизонту, та поступово зафарбовує небесне полотно. І поміж тим воно стає світлішим, з’являються відтінки золота, але теж тільки капельками на полотні. Мені здається, що за цією картиною спостерігає усе живе навколо. Бо усе живе очікує сонця, усе живе потребує його, та його життєдайну силу, бо вже надто довго було темно, надто довго нічого не було видно…

А я все ще стою та чекаю… І тут зовсім раптово, саме в той момент, коли не очікуєш, перший промінь пробивається через горизонт… Це ніби постріл, цей промінь ніби знак про те, що чекати вже не довго, що тепло вже тут. Я тобі скажу, що в світанку, в цьому воскресінні світла, найважливішим є тільки цей, перший, промінчик сонця. Саме він творить магію, саме він пробуджує усе живе… Саме з ним починає співати пташка, саме з ним починає битись серце частіше, саме з ним хочеться жити далі…

Він є сигналом про те, що темряві ночі вже кінець і можна радіти світлу. Так, далі йдуть другі та треті промені сонця, але це вже зовсім інше не те… Вони просто наступні, а радість від першого променю, який приніс цю надію, приніс це світло та пробудив життя, буде найбільшою.

Я знаю, що словами важко описати те що відчуваєш, але просто скажу, відчути цей перший промінь тобі просто необхідно. Зроби це і кожного разу як це робитимеш відчувай щастя, яке тебе огортає.

Автор статті: Yar_Ik.