На завершення відпустки Ігор Воробус вирішив зібрати компанію із 4-ох чоловік та вибратися на три дні на озера Аршиці.

Свого часу я вже тут бував, тому дорогу на водойми знав.

А щоб було ще цікавіше, то поставив собі за мету відвідати вершину – Горган-Ілемський, а також знайти залишки літака, який розбився на хребті Аршиця у далекому 1983 році.

Розпочалася наша подорож на головному залізничному вокзалі, звідки о 7 годині 15 хвилин відправляється автобус Львів-Хуст.

Саме він близько 11 години доставив Воробуса і компанію до села Мислівка. Саме з цього населеного пункту й розпочався наш похід.

У перший день походу ми аж так сильно не поспішали.

З цікавинок варто виділити те, що по дорозі до нас приєднався чоловік на ім’я – Юрій, який, що цікаво, мандрував сам.

На моє запитання, а чи не страшно так самому ходити дикими просторами Арщиці, він відповів, що ні. Для нього головне зробити красиві фотографії. Чоловік окрім рюкзака ніс з собою фотоапарат та штатив.

По дорозі ми часто зупинялися на перекус, хтось навіть ходив купатися, а хтось як Воробус просто насолоджувався красою гір. Люблю я їх.

Шкода, що наші Карпати знищують. Бачили б ви що зараз виробляється у Мислівці. Там вже повалено стільки дерев, що незабаром й взагалі не буде куди поїхати.

Навіть грибники вже кажуть, що в Мислівці зараз вже й грибів так багато нема як колись. А це й не дивно. Як вони тут будуть рости якщо все зрубують навкруги й щось мені здається що явно незаконно.

Та, повертаємося до нас. Спершу ми йшли по синьому маршруту що веде на гору Яйко-Ілемське, а потім різко звернули ліворуч в сторону озера Забутого.

До нього також мало хто знає як дійти, але ж в цю мізерну кількість людей ваш автор то входить.

Близько 17 години ми вже були на озері. Воно істотно оміліло. Не знаю чому так, напевно через малу кількість опадів.

Хоча, місцевий пастух перед тим розповідав, що дощі таки падають.

Колективно було прийнято рішення зробити ночівлю біля цього озера. Що цікаво, з часу мого останнього візиту сюди (28 червня 2015 року) тут все істотно змінилося.

І справа тут не в озері, а в місці навкруги.

Склалося таке враження, що сюди приходять або мисливці або ж шамани. На деревах висять незрозумілі плакати, на дереві є щось типу хатинки в якій кругом розкидані свічки, а нижче місця для вогню є навіть туалет.

Хто ж сюди навідується?

Голову морочити ми собі цим не стали, а взялися за приготування їжі. Вечеря минула під пісні Скрябіна та поїдання страви під назвою – бограч (дякуємо п. Оресту).

Ох, і смачно було…

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.