Продовжуємо розповідь…

А далі для мене настали скрутні часи.

Отримувати травми завжди важко, але тим не менше Воробуса знову скосило й то так серйозно. Вже зараз можу сказати, що винен у ній також.

Бажання грати проти сильних команд (якраз «Нові імена» заявилися на кубок чемпіонів Львова-2016) змусило мене швидко заліковувати травму спини й фактично на фатальну гру 19 березня проти клубу «Інкогніто» я вийшов «на уколах».

Організм був ослаблений й десь він мав дати збій. Ще тоді перед матчем у залі «СКА» почувався якось нервово, мало що виходило на тренуванні. Ніби щось підказувало не грати.

Тим не менше вийшов на паркет, зіграв десь хвилин шість й отримав важчу травму після зіткнення з гравцем команди-суперника, який зробив накладку. Спершу відчув хіба що сильний удар, але за кілька секунд гру було зупинено, до мене підійшов лікар і я зрозумів, що «приїхав».

Більше Воробус не грав, мене відвезли у травматологічний пункт 8-ої лікарні де лікарі поставили діагноз – перелом великого пальця й здвиг фаланги на правій ударній нозі.

За футзал прийшлося забути, адже на ногу було накладено гіпс. Ось тоді стало ще важче.

Не міг зрозуміти як це хлопці грають, а я ходжу на одній нозі з палицею як дід що має 100 років.

Пригадую перед матчем на той же кубок чемпіонів Львова проти клубу «Галицька здоба-2» приїздить до мене додому – пан Крупчук й забирає мене на авто на матч. Їхати не дуже хотів, але він наполягав. «Будеш за нас вболівати, а не думати за ногу», цитую слова Володі.

І справді, тоді було весело. По ходу гри напевно втратив 10-ь років життя. Зі сторони дивитися на гру ще важче чим грати.

Минуло три тижні, гіпс з ноги було знято й розпочався процес відновлення. Думав що все проходитиме значно швидше, але помилився.

Палець болів, часто набрякав і я не те що футбол грати не міг, а й ходити було проблематично. До яких я лише лікарів не звертався, всі як один говорили, що треба дати пальцю спокій й саме час допоможе його вилікувати.

Були навіть поради у літньому чемпіонаті не грати.

Як так? Невже я залишуся осторонь свята футболу? Тим більше, що толком у першій лізі Львова я не грав ніколи. Колись довелося пограти у гранд-лізі за клуб «Інкогніто», але це було давно і не правда.

Прийшлося знову форсувати підготовку. Мазі, масажі, пробіжки – все це я робив, навіть почав ходити на тренування, але біль не дозволяла мені грати.

Колеги по команді навіть сварилися зі мною.

Як наслідок, всю підготовку до сезону я пропустив й прогнозовано не вийшов у стартовому поєдинку з командою «Фуджікура», хоча в заявці був.

Далі буде…

P.S. Першу частину трилогії ви можете прочитати тут .

Автор статті: Vorobus.