Вже по звичаю пишу дорогою додому або на роботу. Поки тільки так, дорога в маршрутці це єдина можливість залишитись наодинці зі своїми думками.

Зараз у мене цікавий настрій, хочу писати про щось конкретне та водночас ні про що.

Маршрутка їде доволі помалу, водій не спішить як найшвидше проїхати маршрут, сьогодні мене це влаштовує, є більше часу тільки для себе.

За вікном повільно пропливають будівлі, вітрини магазинів та яскраві вогні їхніх вивісок, відчуваю приємний тьмяний настрій прохолодного вечора.
Але зараз не про настрій, разом з будівлями та всім решта помічаю людей. Та я не просто помічаю їх, а також звертаю увагу на кожного з них.

Ось поволі шкутильгає старенька бабуся, вона міцно закуталась у в’язану хустину, намагається зігрітися. Вона напевно йде додому, до тепла, до рідних та дорогих для неї людей, але можливо вона прямує в порожню квартиру де холодно та самотньо, а на стіні висить лише декілька фотокарток людей, які колись були з нею, хто його знає як воно є насправді…

А ось йде чоловік середнього віку, він спішить, прямує в сторону вокзалу. На його лиці тривога, можливо в нього важлива поїздка, можливо спізнюється на потяг, можливо має зустріти хорошого друга. Я не знаю що там насправді, але чомусь таки на його лиці тривога, на це свої причини…

Також помічаю красиву дівчину, вона просто стоїть, не дивиться в телефон, не слухає музику, вона просто задумливо дивиться вперед. На її лиці я бачу спокій, і мені цікаво чому так. Можливо в неї все в житті чудово, можливо в неї просто є багато часу, або ж вона чітко знає коли приїде її маршрутка і повезе її додому, або до коханої людини…

На іншій зупинці я спостерігаю літнього чоловіка, він допалює цигарку та викидає її у смітник. Він одягнений доволі пристойно, стильно, що дуже пасує до його віку. Але на його лиці я читаю горе, розпач і здається що йому на очі набігають сльози. Що по впливало на його настрій? Що зробило його таким нещасним, яким він зараз виглядає?

Я не знаю, я можу тільки припускати… Можливо втратив близьку людину, можливо залишився повністю один, без друзів і без знайомих…
Можу тільки гадати і припускати. Кожен з цих людей має свою історію. В когось це пригода, в когось драма, а в когось містичні прояви долі. І про кожного з них можна написати цікаву книгу, яка буде дивувати, давати гарні відчуття чи заставляти задуматись над життям…

Цікаво так, що кожна людина може подарувати світу щось унікальне та особливе від себе, і це щось може змінити щось…

Було б напевно цікаво дізнатись хоча б 10 десять різних історій життя випадкових людей. І це було б набагато корисніше ніж кожного дня поглинати гігабайти тупих жартів та непотрібних слів… Я таки спробую, хочу так зробити почути слова та історії десяти випадкових людей… Можливо це щось змінить, або це просто буде цікаво…

Але це не зараз, це буде від завтра. Ні, я не відкладаю на завтра, я просто зараз наодинці із собою, і все зразу не зробиш…

Тому я закінчу свої думки ні про що, і залишки дороги додому буду слухати красиву та якісну музику, між уривками мелодії думаючи про свою історію, чимось схожу на інші, а чимось просто свою…

Це має бути гарний вечір, який, можливо, колись буде гарним моментом в розповіді про своє життя, або просто коротким словом з історії життя.

Автор статті: Yar_Ik.