Перший робочий день тижня завершився. Видався він для вашого автора важким, тому лише зараз спробую оновити улюблений вами ресурс.

І нижче ми будемо говорити про чергову подорож вашого автора та компанії.

Так, так, вибралися ми в гори знову. На цей раз вирішили сходити на гору Ключ.

Поїздку планували давно й у холодний недільний ранок (надворі було майже 0 градусів) та падав дощ ніхто й не думав її скасувати.

Виїхали зі Львова в район міста Сколе. Погода з кожним кілометром все більше та більше погіршувалася.

По дорозі заїхали у супермаркет, втікали від набридливих вантажівок за якими їхати – це самогубство, а також обдумували день що наступив.

Якщо бути відвертим, то спершу планували йти за маршрутом: водоспад Кам’янка – гора Ключ, але приятелі мене таки переконали кардинально змінити плани.

Думав Воробус, думав і вже безпосередньо в Сколе вирішив піти на іншу вершину. Її назва – Парашка і її висота – 1268 метри над рівнем моря.

Що цікаво, коли зайшли у місцевий супермаркет «Рукавичка», то перекинулися словами з одиноким туристом. Він якраз повернувся із згадуваної вище вершини й сказав, що снігу там вистачає. Йшов на гору в 4 годині ранку… Дивак та й годі.

Але, й ці слова не злякали Воробіка та компанію.

На Парашку таки вирішили лізти. Щоправда це зробили не зі сторони міста Сколе, а з населеного пункту Коростів.

Ми максимально близько під’їхали до вершини. Поставили автомобіль біля шлагбаума, швиденько зібрали маленькі рюкзаки й вирушили в дорогу.

Сніг почав падати ще рясніший. Веселощі лише розпочиналися.

Щоправда, відійшовши кілька метрів від авто зрозуміли, що скучно не буде. Буквально в ста метрах від шлагбаума ми побачили альтанку. Надпис на ній 2016 дав зрозуміти, що зробили її недавно.

Згодом будемо тут їсти та смажити шашлики, а поки що вирушаємо в дорогу по жовтому – непопулярному маршруту.

Колись Воробік вже був в цих краях, але пам’ятав, що тут можна натрапити на завали.

Так воно і сталося. Звернувши з головної дороги праворуч ми пішли в сторону вершини Парашка.

Повалені дерева на дорозі, не протоптана стежка свідчили про те, що тут давно ніхто не ходив. А якщо люди й були, то сильний снігопад всі ці сліди давно замів.

Річка посеред дороги… Нічого собі… Треба було думати як її перейти так щоб не намочити взуття. Навколо окрім нас нікого….

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.