Завершую розповідати про похід Воробуса і компанії на вершини Хом’як та Синяк.

Минулу частину розповіді завершив на тому, що ми екстремально спустилися із Синяка, повернулися до колиби де й розпочиналася наша подорож та по плану на нас мала очікувати смачна вечеря й теплий чай.

Один то із наших колег там залишився й обіцяв до нашого приходу приготувати все вищеперелічене.

Будете сміятися, але нічого він не зробив. Ну, хіба що на газовому балоні запарив чай в термос. І за це треба подякувати, адже цей теплий напій був для нас як бальзам на душу.

Що робити далі? Було два варіанти:

1. Нічого не їсти й швидко спускатися вниз до машини ще поки на вулиці не було темно.

2. Таки запалити в печі, зварити їсти й вже опісля прямувати до автомобіля.

Порадившись вибрали другий варіант. Все-таки, за цілий день ми були виснажені й поїсти не те що можна, а треба було.

На рахунок зігрітися було важко, тому що піч була забита, її треба було чистити, а часу щоб це робити фактично не вистачало.

Було прийнято рішення палити в кухні із відчиненими дверима.

За деякий час Воробус і компанія вже мали смачну вечерю. Як же ліньки було кудись йти. Так би лягти там і заспати на годин десять.

Але, цього ми не робили, а попоївши й відпочивши почали збиратися до майбутньої, ще однієї екстремальної подорожі.

Як ви, мабуть, здогадалися не лише на Воробуса, а й інших членів команди було покладена місія в сутінках, але таки спуститися вниз до автомобіля.

Окрім того, що спуск дійсно був стрімким, була ще одна проблема. Сліди виходу з лісу замело, навігатор не працював, тому що сів телефон, а зарядний пристрій залишили в авто.

Тим не менше, вдалося знайти необхідну стежину, ліхтарики були в наявності й спуск розпочався.

Не буду лукавити, коли скажу, що було важко, адже снігу було вдосталь, плюс під ним був лід.

Але, ж це пригоди. Краще чим сидіти вдома й слухати що тебе щось болить.

За деякий час ми побачили, що снігу внизу було значно менше чим на верху. Плюс погода була кращою. Хоча, при цьому двері автомобіля відкрити було важкувато. Примерзли…

В цей момент хотілося одне. Якнайшвидше перевдягтися в теплий одяг та сісти в теплий автомобіль.

Так і сталося. До Львова приїхали пізно, але скажу чесно, ніхто й близько не жалів що вибрався в цю подорож.

Чергові вершини підкорено. Та, це не кінець, а лише початок. Плануємо продовжити на травневі свята.

Автор статті: Vorobus.