Завершальна частина розповіді про похід Воробуса і компанії на вершину Молода.

Отже, на третій прокинулися ми пізно. Все-таки, атома далася взнаки та й лягали ми пізно. Поки зварили бограч, поки поговорили, поки розставили намети й вже третя година ночі.

Тим не менше, плани на третій день також були.

У першу чергу Воробус і ко- хотіли зайти на вершину Яйко-Перегінське та будиночок, який знаходиться якраз неподалік неї.

Тому, швидко поснідавши ми зібрали речі, сховали їх в зарослях й без нічого попрямували на пошуки запланованого.

Що цікаво, окрім приблизних координат на навігаторі більше нічого ми не мали. Маркування якщо і було то те, яке веде з Осмолоди на Молоду. Тому, прийшлося орієнтуватися по ходу подорожі.

Так от, щоб ви знали, стежка на Яйко-Перегінське є, але по ній рідко хто ходить. Тому, де-не-де, там є завали.

Але, побувавши на багатьох вершинах, ці труднощі для нас не видалися аж такими складними. Йшли повільно й за деякий періодж часу перед нами з’явилася чудова галявина з лопухами.

Чимось мені це все нагадало лопухи під горою Парашка. Як і там, тут також неподалік згадуваних вище рослин була вода.

Найцікавіше нас очікувало потім. Обійшовши галявину ми побачили чудову хатинку в якій не те що можна переночувати, а й жити певний період часу.

Думаю що взимку сюди обов’язково завітаємо.

Попивши води, Воробус і компанія попрямували на вершину Яйко-Перегінське.

Що ми там робили можна прочитати тут, а по завершенні подорожі прийшлося повертатися назад до рюкзаків.

Втома давалася взнаки, адже по дорозі назад якщо і спілкувалися, то лише по робочих питаннях. Вже не було тієї свіжості в ногах.

Повернувшись до рюкзаків не стали робити перекус, а швидко забрали речі й попрямували вниз.

Чи то сонце було таким пекучим, чи то надмірно ми були втомленими, але ми реально забули куди йти до машини.

Йшли, йшли, спочатку дорога була нормальною, а потім почалися суцільні завали з яких вийти було вкрай важко.

І лише після години блукань нарешті вдалося знайти ту стежку якою піднімалися вгору.

Повеселішали, коли побачили автомобіль. Він немовби нас чекав.

Подорож потрохи завершувалася. Хоча, добре що біля автомобіля була річка в якій можна було помитися.

За мить ми ще й легенько перекусили й попрямували в сторону Львова.

Не знаю коли знову попаду в це цікаве село на Івано-Франківщині, але щось мені так здається поїдемо вже сюди без автомобіля.

Дороги тут жахливі.

Автор статті: Vorobus.