Кілька днів тому, а саме 9 березня в українському футзалі велика подія. А конкретно – у цей день вітчизняний футзал святкує своє офіційне 25-річчя. Саме в цей день була створена Асоціація міні-футболу України, яка згодом перетворилася на Асоціацію футзалу України. Саме ця організація проводить всі офіційні всеукраїнські змагання з футзалу.

За 25 років існування АФУ вітчизняний футзал має дуже багато здобутків. Збірна України у 1996 році стала четвертою на чемпіонаті світу. А у 2001 та 2003 роках наша збірна, головним тренером якої був тодішній президент АФУ Геннадій Лисенчук, ставала срібним призером чемпіонатів Європи. Також ми маємо досягнення і на студентському рівні. Студентська збірна України тричі ставала чемпіоном світу серед студентів, а також одного разу – срібним, і ще три рази – бронзовим призером студентського «мундіалю».

Окрім того, українські студентські команди також високо тримали марку українського футзалу. Зокрема, команда Дніпропетровської Державної фінансової академії (ДДФА), яку тренував Олександр Юзик, ставала чемпіоном Європи серед ВНЗ, а також срібним та бронзовим призером цих змагань. Футзалісти Сумського Державного університету (СумДУ) ставала срібним призером. А представники Слов’янського Державного педагогічного університету (СДПУ) здобувала бронзові медалі чемпіонату Європи серед ВНЗ.

Має український футзал досягнення і на клубному рівні. Тут неможливо не пригадати успіх донецького «Шахтаря», який у 2006 році дійшов до півфіналу Кубку УЄФА, поступившись майбутньому володарю почесного трофею – іспанському «Бумеранг Інтерв’ю» (нині цей клуб називається «Мовістар Інтер»). Однак, разом з тим не будемо забувати про успіхи дніпропетровського «Механізатора», який став першим та єдиним володарем Кубку СРСР, був дворазовим чемпіоном УРСР та срібним призером чемпіонату УРСР, а згодом був одним з грандів українського футзалу після здобуття Україною Незалежності, а також створення Асоціації футзалу України.

Також варто згадати й індивідуальні досягнення наших футзалістів. Перш за все, вшануємо пам’ять Костянтина Єрьоменка, який є уродженцем Дніпропетровщини, а потім став чемпіоном Європи та бронзовим чемпіоном світу у складі збірної Росії, найкращим футзалістом світу та довгий час утримував звання найкращого бомбардира чемпіонатів Європи за всю історію. І лише цьогоріч досягнення Єрьоменка побив португалець Рікардіньо. Також згадаємо про Сергія Корідзе, який був найкращим бомбардиром фінальних етапів Євро-2001 та Євро-2003, забивши по 7 голів на кожному з турнірів. І, безумовно, неможливо не згадати про Аліну Горобець, яка за підсумками 2009 року була визнана найкращою футзалісткою світу за версією авторитетного порталу futsalplanet.com. І саме за версією цього порталу капітан збірної України та воротар «Урагану» Євген Іваняк увійшов до когорти найкращих воротарів світу за підсумками 2016 року.

Отже, українському футзалу є, чим і ким пишатись. І будемо сподіватись, що невдовзі ми станемо свідками нових перемог наших майстрів найдинамічнішої гри у форматі «5х5». А для цього у нас все є. По-перше – після кількох років кризи, пов’язаної, перш за все, з війною на Сході України, вітчизняна Екстра-ліга починає виходити на свій колишній рівень. Тут варто згадати, що до 2014 року український чемпіонат вважався одним з найсильніших у Європі і поступався лише провідним чемпіонатам: іспанському, італійському, португальському та російському. Зараз наш чемпіонат поступово відвойовує втрачені позиції.

І хочеться сподіватись, що це – тільки початок. Так само можна сказати про те, що у нас поступово створюється вертикаль національних збірних – від юнацької до головної команди. Така ж вертикаль поступово створюється і у жіночому футзалі. Окрім того, цього сезону стартувала Юнацька Екстра-ліга, яка у перспективі має сприяти розвитку дитячо-юнацького футзалу, що має стати серйозним плацдармом для виховання хороших кадрів для українського футзалу. Також неможливо не відмітити той факт, що в нас тепер є дуже пристойні змагання серед аматорів (Аматорська футзальна ліга України) та школярів (Шкільна футзальна ліга України). А рівень чемпіонату України серед ветеранів вже дозволяє проводити навіть міжнародні ветеранські турніри найвищого ґатунку. Все це – також досягнення АФУ за ці 25 років, які вже існує Асоціація. І багато в чому цьому треба завдячувати нинішньому керівництву АФУ на чолі з Сергієм Владико. Тому, маємо надію, що надалі всі ці проекти розвиватимуться.

Звичайно, за ці 25 років були і мінуси, але не хочеться зараз про них згадувати. Тому – З ЮВІЛЕЄМ, УКРАЇНСЬКИЙ ФУТЗАЛ!!!

Автор статті: Terentyev.