Настав черговий місяць, останній, до слова, в календарній осені, а це означає, що поступово люди ховаються по своїх домівках, засідають біля екранів телевізорів чи комп’ютерів.

Пригадую колись сперечався з колегою на тему, а чому влітку так мало народу сидить в Інтернеті й різко падає відвідуваність. Висновок простий – люд більше гуляє на свіжому повітрі й не має часу читати сайти.

Про свіже повітря я згадав не просто так. Справа у тому, що сьогодні автор цих рядків вирішив витягти з гаражу велосипед і прокататися містом. Ця поїздка була, мабуть, однією з найкоротших на двохколісному за останні три місяці. Проїхав лише п’ять кілометрів після чого було прийнято рішення з’їхати в гараж.

Холодно, не приємно кататися. Складається таке враження, що я їхав не на велосипеді, а на мотоциклі настільки сильним був вітер.

Тому, так виглядає, що дана поїздка була однією з останніх у цьому сезоні – сезоні, який став для мене дебютним. До цього я мав велосипеди, але щоб так аж часто катався – це було не для мене. Я перервано грав у футбол, ходив у гори й так далі.

У 2019 я став повноцінним велосипедистом, адже:

1. Почав вивчати велосипедні доріжки міста про які раніше лише писав.

Писати – це одне, а ось випробовувати їх на власній практиці – це інше. Що можна сказати по гарячих слідах? Велосипедна інфраструктура міста стрімко розвивається, але нам ще далеко до тієї Варшави, для прикладу. Так, з’являються нові дороги, але часто вони несуть серйозну небезпеку для людини, яка керує велосипедом.

Тому, моя вам порада, читачі блогу, будьте уважні коли навіть їдете на «кровній» вело доріжці.

2. Почав купувати аксесуари.

Задні, передні ліхтарі, дзвінок, комп’ютер, який рахує кілометраж, фляга для води, замок для захисту під час стоянки, велосипедні рукавиці – все це у мене є. Єдине, що залишилося купити, так це шолом. Не можу в ньому їздити, але розумію, що доведеться для своєї ж безпеки.

3. На роботу велосипедом.

В один прекрасний момент мене трафили маршрутки і я пересів на велосипед. Спершу було важко оминати машини та людей, але з часом звик. І тому, коли вже доходила справа до поїздок на громадському транспорті, то мене аж теліпало. Корки, набридливі люди, постійне передавання грошей за проїзд, як же це все мене нервує.

Але, тим не менше, велосипед є велосипед. Сподіваюся, що і в наступному році буду кататися на двохколісному. Хоча, час покаже.

Автор статті: Vorobus.