Чаю не випив і навіть не переодягався, а прийшов із дівчатами фактично останнім, сів на своє місце в автобусі й за мить наш транспортний засіб вирушив у напрямку Ворохти.

Саме там ми мали вечеряти та ночувати.

Добре розумів, що довго посидіти з людьми не вдасться, адже в 3 годині мені треба буде підніматися аби їхати у Городенка, але так лише думав.

Якихось пів години і ми були на місці. Швидко переодягнувшись, я приєднався до інших членів нашої групи й за мить розпочалася святкова вечеря. Люд між собою спілкувався, хтось говорив тости, хтось радів що зробив сходження на Говерлу вперше (таких теж не бракувало), а хтось як автор цих рядків просто переводив подих.

Не сказав би що найвища вершина України мені далася аж так важко, але відчував себе якимось втомленим. Все-таки, спуск мене виснажив, особливо у тому місці, де був лід. А він, до слова, був у лісі.

Ще кілька хвилин і ми почали співати. Люблю я це діло. Так захопився, що й забув за ранній підйом на потяг. Ай, подумав, скільки того життя, ще висплюся якось. Найголовніше – це компанія.

Поїзд таки був згодом, із пригодами, але зараз хочеться згадати найбільш цікаві моменти з нашої подорожі на Говерлу:

1. Спонтанне рішення поїхати у цю подорож.

До останнього сумнівався чи їхати мені на Говерлу, адже я там вже був, наступного дня мав їхати у Городенку на футбол, та й, якщо чесно, Воробус вже не той що був колись коли “літав” горами. Зараз більше себе бережу. Проте, здоровий глузд переміг і таки поїхав. Не шкодую.

2. Знайомство з новими людьми.

Як тільки зайшов в автобус, то одразу ж кинулися в очі гарні дівчата, яких в автобусі було вдосталь. У минулі роки на Говерлу якщо й їздили представниці прекрасної статі, то їх було дуже мало. А тут стільки, ніхто з них не боявся зими і гірських походів у цю пору року.

Молодці, дівчата.

3. Виконання гімну України.

Як же бути на вершині і не заспівати «Ще не вмерла України»? І мороз та шквальний вітер цьому не завада. Таке запам’ятовується…

3. Екстремальний спуск.

Впав я багато разів, а все тому що був без палиць. Чому так сталося? Не те, що я їх не маю, навпаки, вони стоять у підвалі, а тому, що хотів побачити чи зможу піднятися на вершину 2061 метри без зайвої допомоги.

Також через цей пост хотів би подякувати таким людям як: Наталя, Роман за організацію поїздки, Христі за веселий спуск у лісі, Ірині за мандаринки і хороший настрій, а також кожному, хто був зі мною на Говерлі в День Соборності України.

Слава Україні!!!

Автор статті: Vorobus.