Похід Воробуса і компанії на Лопату. Як це було

Воробус на Лопаті

Каранатин карантином, а мою любов то гір ніхто не відміняв.

Давненько я там не бував. Ще, мабуть, як на лижах в Буковелі. Але, безперечно, це не враховується. Так, щоб зробити сходження, останньою моєю поїздкою – було сходження на найвищу вершину Українських Карпат Говерлу.

Було це взимку й снігу тоді не бракувало. «Білий» очікував на мене і цього разу, незважаючи на місяць травень. Зрештою, до цього дійства природи не звикати.

Поїхати на гору Лопату в Сколе вирішили спонтанно. Враховуючи всі умови карантину, наметів не брали, а обійшлися одноденним походом. Парашка за день туди й назад було би важкувато, а ось «лопатка» було те, що треба.

Загалом чисельність нашої групи склала чотири чоловіки. Троє з них вже мали досвід ходьби горами, а ось маленька дівчинка лише вчиться робити сходження. Забігаючи наперед скажу, що зі своєю місією вона впоралася. Щось мені здається, тепер Яна буде ходити в гори частіше.

Повертаючись до мене, то як тільки моя нога вступила на карпатську землю і я почав дихати надзвичайно чудовим повітрям, то забув за всі ті коронавіруси, буденні проблеми тощо.

Я повністю сконцентрувався на горах і на вершині до якої ми йшли. Ще з вікна автомобіля побачив, що в горах сніг, то ж довелося вдягати черевики.

Підйом на Лопату наша група розпочала від «Гуцулки». Там є класний маркований маршрут по якому заблукати неможливо.

Природа потрохи оживає й, особливо, внизу справжній кайф. Шкода, що ми не мали намету, от би там переночувати.

Ми ж робили короткі зупинки аби відпочити й після них прямували далі.

Зона комфорту через годину часу завершилася, то ж довелося карабкатися в гору. Інколи ці підйоми набридали. Добре, що в нагоді стало сало, яке взяв зі собою п. Юрій. Саме після коротенького перекусу, я ніби набрався енергії й став йти швидше.

Веселіше стало під вершиною. Почав з’являтися сніг, який падав у Сколе буквально два дні тому. На вершині й взагалі його було багатенько.

Про те, це не завадило нашій компанії смачно пообідати, розвести вогнище й навіть попити гарячого карпатського чаю.

Сонце світило, було так тепло, що можна було ходити лише у футболці. За мить я ще й зліпив сніговика й разом з паном Юрієм виконали державний гімн України.

Останнє у горах стало доброю традицією.

Якби добре не було на вершині, але треба було спускатися вниз. Цього робити я дуже не люблю. Не знаю як там хто, а я добряче втомився поки прийшов до автомобіля. Втратив за форму за ці місяці.

Хоча, зупинятися на досягнутому не думаю. Влітку думаю багато подорожувати. Дасть Бог, не обмежуся лише Карпатами.

Більше фото з походу на гору Лопату дивіться ТУТ.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*