Валентин БОНДАР: «Футзал у моєму житті посідає особливе місце»

Валентин Бондар

Валентин Бондар є дуже непересічною особистістю в українському футзалі. У нього була дуже непогана кар’єра. До того ж, свого часу він почав заявляти про себе на повний голос у якості тренера, коли був наставником донецької команди «Буран-Ресурс». Зараз Валентина Бондаря можна зустріти на змаганнях, які проводить Комітет ветеранського футзалу АФУ, а також на деяких аматорських турнірах. Про свою кар’єру, а також про свої майбутні плани Валентин Бондар розповів у ексклюзивному інтерв’ю.


– Валентине Володимировичу, востаннє ми з Вами спілкувались під час «Фіналу чотирьох» Першої ліги, який проходив у спорткомплексі КПІ, коли Ви були тренером донецького «Буран-Ресурсу». Що змінилось у Вашому житті з тих часів?

– У житті професіонального спортсмена події змінюються дуже швидко. З часів «Фіналу чотирьох» 2014 року відбулось багато подій. Зокрема, команда «Буран-Ресурс», у якій я був граючим тренером, здобувши золото в Першій лізі два роки поспіль, прагнула підвищитись у класі та перейти на новий рівень. Донбас мав усі перспективи отримати, після донецького «Шахтаря», ще один хороший колектив Вищої ліги чемпіонату України. Та, на жаль, події на Сході не дозволили цього втілити, і багато футзалістів змушені були покинути свій край. Що ж стосується мене особисто, то я переїхав до столиці, мене покликав мій давній друг, а нині генеральний директор ДП «Укрметртестстандарт». Мене добре прийняли, відразу начав грати та тренувати напівпрофесіональну команду. Також покликали грати за ветеранів у Бізнес-лізі. Темп життя у столиці дуже стрімкий, багато турнірів, різновидність ігрових видів спорту дуже велика, турніри йдуть цілий рік, тому тримаю себе у формі. Наразі спробував себе в якості тренера і у пляжному футболі.

– Футзал і надалі є у Вашому житті головним видом спорту?
– Безумовно, футзал у моєму житті посідає особливе місце. У цьому виді спорту я досяг неабияких результатів, підкорив певні вершини. Взагалі, футзал, як і будь-який інший вид спорту, якщо займаєшся ним професійно, серйозно, не може бути другорядним. Це спосіб життя. Це свого роду любов. По-іншому не можна.

– Давайте поговоримо про Вашу кар’єру. Ви є вихованцем донецького «Шахтаря», займались у Віктора Носова. Які спогади у Вас залишились про цього фахівця?
– Як і всі футзалісти 90-х, я є вихідцем із великого футболу. Після закінчення спорт-інтернату мені запропонували спробувати свої сили в команді «Шахтар-2», тоді її керівниками були Віктор Носов та Віктор Грачов. Гріх було не попрацювати з такими спеціалістами, котрі жили футболом і виховали багато відомих майстрів. Люди-мотиватори, зі своїм глибоким баченням футболу. Вони відкривали в нас нові якості.

– Свою кар’єру Ви розпочали у 1992 році. Розкажіть, будь ласка, більше про її старт.
– Якщо бути більш точним, то у 1990 році – моїм першим напівпрофесіональним клубом був СКА (Новомосковськ) – можна сказати, філія СКА (Київ), під керівництвом Безсонова. Так і закрутилось: «Жовті води» Другої ліги, северодонецький «Хімік». І знайомство з Ігорем Москвичовим, який, зрештою, привів мене до футзалу. Першим нюансам нового виду спорту вчився саме у нього. На той час, у 1994 році, Ігор був уже дуже відомим в Європі, як і наша збірна.

– У книзі Володимира Братуся «Сторінки історії футзалу в Україні» згадується Ваш період перебування у команді «Металург» (Володимирівка), де Ви були одним з кращих бомбардирів. Розкажіть, будь ласка, про цю команду та про чемпіонати України середини 90-х років.
– З Москвичовим ми разом грали у команді «Вуглик», Макіївка. У ній було зібрано дуже хороших гравців, яких, згодом, після закриття команди розібрали. Я ж повернувся додому і почав грати за новостворену команду футзалістів-однодумців «Металург» (Володимирівка). Там панувала напрочуд сприятлива атмосфера, більша частина гравців пройшла Вищу лігу. Гралось надзвичайно легко – одне задоволення. Тому, ми за два сезони пройшли з Другої ліги до Вищої. У 90-х роках більша частина команд нижчих ліг не грала у справжній футзал, а у великий футбол в залі, тому на майданчику доводилось битись, аби поступатись супернику. Зараз же футзал став більш тактичним, з великою кількістю стандартів, з гарною функціональною підготовкою гравців.

– Ви встигли пограти у таких відомих футзальних клубах, як «Шахтар» та «Єнакієвець». Що можете сказати про цей період кар’єри?

– Коли ми «Металургом» вийшли у Вищу лігу, мене запросили в «Шахтар» (тоді ще команда мала назву «Укрсплав»). Підписував контракт у 1998 році особисто з Євгеном Геллером (нині – президент луганської «Зорі»). Команда з хорошими умовами та амбітним керівництвом. Після кожного турніру ставились нові задачі, і це нас мотивувало зростати, прогресувати. Потім був період донецького «Телекому» під керівництвом Анатолія Раденка. І хоча команда не проіснувала довго, та цей спеціаліст навчив багатьом корисним та правильним речам у підготовці та у житті. А 2001 рік став початком значущого періоду в моєму футзальному житті – команди «Єнакієвець» (президент – Андрій Новіков). Там було все, окрім стандартного залу, так, як має бути в кожному професіональному клубі – гармонія футзалістів, президента та величезної армії вболівальників. Це було неймовірно! Тому, результати не змусили себе чекати. З 2003 по 2007 роки ми завоювали три «бронзи», Кубок і Суперкубок України, звання майстрів спорту. Це дійсно був видатний період моєї кар’єри.

– Чи можете Ви згадати свій найкращий матч у рамках чемпіонатів України?
– Вдалих ігор було дуже багато! Пам’ятаю, як я забив два м’яча «Інтеркасу» в Єнакієві у свій день народження, і ми тоді перемогли з рахунком 2:1. Взагалі, у Єнакієві кожна гра була шедевральною та яскравою, бо всі вони відбувались при переповнених трибунах. Наші вболівальники нас підтримували та надихали рухатись вперед.

Потім у моїй кар’єрі з’явився «Буран-Ресурс». Ця команда, створена разом з заступником мера міста Донецька Сергієм Богачовим, теж почала свій шлях з Першої ліги та досягла неабияких успіхів, ставши дворазовим чемпіоном тієї ж Першої ліги. Та вже будучи однією ногою в Екстра-лізі, на жаль, через події на Сході, припинила своє існування.

– Зараз інший клуб з Донеччини, «ДЕ Трейдинг», рветься у FAVBET Екстра-лігу. Як Ви вважаєте, якщо підопічні Олександра Хурсова у наступному сезоні підуть на підвищення, то на що вони зможуть там претендувати?
– До речі, у команді «ДЕ Трейдинг» зібрано гравців достатньо високого рівня, деякі з них були у «Буран-Ресурсі». Хороший тренер Олександр Хурсов, зі своїм баченням сучасного футзалу. Тому, на мою думку, ця команда може сміливо претендувати на вхід до першої шістки нашої української FAVBET Екстра-ліги.

Нині футзал в Україні, як і решта видів спорту, переживають кризу, тому, хотілось би, щоб якомога більше функціонерів робили свій внесок у цей вид спорту, тоді, безумовно, з’явиться більше команд з більшою кількістю фахівців у керівництві.

– Чи хотіли би Ви зараз спробувати свої сили в якості тренера однієї з команд FAVBET Екстра-ліги?
– Буду відвертим: маю намір ще попрацювати в українському футзалі. Якщо пощастить спробувати свої сили у якості наставника однієї з команд FAVBET Екстра-ліги – буду радий. Якщо ж, наприклад, буде пропозиція від когось з клубів Першої ліги, то це, вважаю, теж буде непоганий варіант.

– Розкажіть, будь ласка, про свої виступи у чемпіонаті України з футзалу серед ветеранів.
– Життя продовжується, і ми, ветерани, продовжуємо своє футбольне життя завдяки змаганням серед ветеранів. Велика подяка президентам команд ветеранів, котрі приділяють велику увагу ветеранському футзалу, і особлива подяка організатору, Олександрові Євгеновичу Королю, який очолює Комітет ветеранського футзалу АФУ. Ігри на ветеранських футзальних турнірах відбуваються надзвичайно цікаво та безкомпромісно. Є четвірка команд, де зібрано сильних гравців вітчизняного футзалу, ігри за їх участю яких проходять надзвичайно цікаво. В них поєднується все: швидкість мислення, розуміння футзалу, досвід та майстерність.

– І наостанок – що Ви побажаєте нашим читачам під час карантину?
– Від себе хочу побажати всім нам здоров’я, натхнення, терпіння та мирного неба. За спортом майбутнє. Вірте в себе. Все буде футбол, і все буде футзал.



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*