Наступний пост буде знову присвячено темі велосипедів. Воробус і компанія знову подорожують містом та його околицями. І, варто сказати, без пригод не обходиться. Не знаю чи то я такий вже по житті з пригодами, чи то так спонтанно виходить, але вічно десь блудимо.

Можливо так навіть цікавіше.

Оглянувши старовинний міст у Кривчицях, наша команда вирішила не зупинятися на досягнутому, а поїхати далі – Кривчицями аби згодом звернути на Тракт Глинянський. І тут мене понесло.

Я вирвався вперед, за мить ми опинилися на вулиці Тарасівській, яка незабаром завершилася. Далі ж було перехрестя і два повороти: праворуч і ліворуч. Так виглядало, що по праву сторону якраз був, згадуваний вище, «тракт», а ось по ліву – невідомість. Воробус був би не Воробус якби не спробував поїхати туди, де ще моя нога і колеса не ступали.

Цікавим був і за мить міст під залізничною колією. Там, якщо так добре розібратися, то людина ростом більше двох метрів не пройде. Ми ж якось перелізли з двохколісними через болото (знову воно мене знайшло, аж колеги сміялися) і за декілька хвилин ми вирушили вздовж колії.

З кожним метром дистанції висота трави на дорозі ставала все більшою та більшою, але ми не здавалися. Навігатор показував що попереду на нас очікують Підбірці. Ще один поворот і ми зустрічаємо сімейну пару, яка порається на городі. Отакої… Тут люди мають дачі.

Чемно бажаю їм щастя й наздоганяю своїх колег Ігоря та Юліану. Найцікавіше, що дорога різко почала звертати в іншу сторону й за Підбірці треба було забути. Назад повертатися не хотіли, то ж вирішили їхати лише вперед.

Дачних ділянок побільшало. Я би не сказав, що там росте аж щось таке «ахти». У людей є свого роду будка, мінімальні насадження і все. Чи то я передивився фільми жахів, чи що, але чомусь уявив, що зараз із однієї з цих будок вибіжить навіжений і почне по нас стріляти.

Поки у мене гуляла уява, Юліана знайшла соняшники й не відмовила собі у задоволенні зробити фото для фейсбуку (головне фото – авт.). Любить воно це діло 🙂

Їдемо далі, знову трава, поля і за мить залізниця. А тут знову кінець дороги. Весело…

Хоч бери і йди по колії, але ми знаходимо якусь браму, чемно її відчиняємо та за мить опиняємося на вулиці, де живуть люди. Нас зустрічають не дуже приязно.

Принаймні компанія молодиків йшла нам на зустріч і дуже уважно розглядала. Виявляється тут якась закрита зона (кооператив).

Нарешті виходимо з міфічної вулиці й опиняємося на нормальній автомобільній дорозі. Навігатор Ігоря показує, що праворуч славнозвісні Підбірці, а ліворуч виїзд в Муроване.

Команда-велосипедистів вирішила поїхати таки до цього населеного пункту, адже серйозно втомилися.

Дорога тут була не «ахти»: повно ям, сміття валяється на дорозі й навіть бачили річку Полтву, яка у цих краях тече на поверхності.

Нарешті добираємося до цивілізації… зустрічаємо вказівник «Сороки-Львівські».

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.