Виїхавши із зони «відчуження», ми побачили вказівник «Сороки-Львівські» і нормальну асфальтовану дорогу. Після ґрунтової, де-не-де з ямами, цей шлях дороги здавався раєм.

Як виявилося пізніше, це було Муроване. Саме сюди багато львів’ян приїздять на озеро. На нього ми також потрапимо, але спершу поїхали глянути, а як же тут в самому серці села.

Цей населений пункт, особисто мене, здивував. Класна дорога, тротуари, статуя Ісусову Христові, озеро, де рибаки ловлять рибу, спортивний майданчик, парк. Не знаю, що ще треба людям аби тут відпочивати від буденних клопотів.

Звичайно, автор блогу все це фотографував. Забув згадати генделики. Після блукань полями Підбірців, група на чолі з Воробусом зголодніла й треба було підкріпитися. Знаходимо чебуреки (якщо не помиляюся назва закладу – “Марія”).

Заходимо всередину закладу, обслуговуючого персоналу тут нема, лише сидять відвідувачі. Починаю розмірковувати, а як же тут зробити замовлення.

Проходжу ще кілька метрів і помічаю вивіску з ціною на чебуреки. Вони вартують 40 гривень за дві штуки (менше купити не можна). На стіні є дзвіночок, з вікна виглядає дядько і саме в нього треба замовляти їх.

Щодо напоїв, то їх дозволено принести з собою. Прикольна точка.

Куштуємо чебуреки і, варто сказати, всім вони сподобалися. Нічим не поступаються розрекламованій «Чебуречній» у Брюховичах.

До речі, саме генделик врятував мене, Юліану та Ігоря від дощу. Так виглядає, що у Львові було без опадів, а тут налетіла хмаринка.

Озеро. Знову ледь за нього не забув. Так ось, до нього ми таки добралися, але на наше розчарування воно було зачинено. Карантин….

Кажуть, що якщо би все було навпаки, то людей би тут було огогого. Нижче дивіться кілька фото саме з озера.

День покатульок на двохколісних завершувався, то ж треба було після дощу їхати до рідного Львова. Саме так за декілька хвилин ми і зробили.

У деякій мірі ми відчули себе спринтерами, адже досить швидко доїхали до Галицького перехрестя. Помітно, що у місті розвивається вело інфраструктура. Вже навіть там є класна велосипедна доріжка, яка з’єднується з аналогічною дорогою на Липинського.

Потім у нас ще були посиденьки біля озера на Панча, смакування морозива від Юліани, але це вже тема інших постів.

Велопрогулянки продовжуються…

Автор статті: Vorobus.