…я вже років 20 не сварюсь із людьми. (Ну, там чоловік і діти не рахуються, то парадокс якийсь – сварюсь із найлюбимішими людьми. Хоча я з ними не сварюсь, це односторонній процес – я просто кричу))).

Не сварюсь по одній причині – я не вмію вибачати і тим паче, говорити слово “вибач”. І усі мої якісь сварки у юності чи дитинстві закінчувались одним: повним ігнором. Тобто я переставала спілкуватися з людиною взагалі.

Позаяк, із “слабими” особистостями я не сварилась (не було, напевно, підстав), то й ті люди, так само як і я, були сильними, гордими (розумними, але не мудрими, як і я), тому теж мене ігнорили.

І це ще нічого, коли ти з цією людиною рідко пересікаєшся. А якщо живеш двері в двері? Чи в одному класі, чи в одному кабінеті. Ото посварились за якусь фігню і на кілька років виставляли себе клоунами — не вітаємось, морду в бік відвертаємо))).

Врешті, із усіма тими людьми я відновила спілкування. Просто, без пафосного примирення. Тепер ми хороші друзі, одна навіть моєю першою дружкою була (а ми з нею десь 2 роки не говорили, у віці 14-16 моїх років).

Але до нашої честі — це був справді ігнор, жодних там насмішок, гострих разочок, обсирання, пліткування. Повезло із посварившимися) Бо куди гірше, коли з тобою вітаються, спілкуються але весь час колять словом.

І інколи я не маю що відповісти. От мені щось таке дурне скажуть, вважаючи що це кумедно, а я вилуплюсь, брови підніму і мовчу офігівша така. А потім, через кілька годин якісь розумні фрази відповіді приходять в голову, а вже пізно. І ото вночі лежиш і перекручуєш це в голові, типу, чому я не відповіла, чому мовчала, як дура?

Пригадую, колись в обід 6 січня (це в день Свят вечора) дві знайомі почали обговорювати, як вони разом на орендованій квартирі будуть вечеряти.

“Значить, зробимо кутю, але пшениці нема, тому візьмемо рис. І родзинки, і курагу, і ще цукати, а мак давати не будемо, просто рис із сухофруктами”, – на ці їхні розмірковування я уваги зовсім не звернула, ну бо дівчата не мають жодних там пристосувань, щоб мак терти.

Але вони продовжили розмірковувати, які ще страви у них будуть на Свят вечір і вирішили, що куплять у супермаркеті курку гриль. Нє, ну тут я вже не стрималась і сказала дуже коротко: “Ви чьо прікалуєтесь, це ж Свят вечір, яка курка?”

На що мені відповіли: “Кандя, закрий рот, тебе ніхто не питає”. Я не мала, що відповісти. Отак вилупила очі і мовчала.

Я вам скажу так: якщо ви не хочете впасти в очах людини на завжди, ніколи не говоріть їй “Закрий рот”, особливо в комбінації із її ім”ям чи прізвищем. Ви можете давно про це забути, можете спілкуватися і взаємодіяти, але той, кому ви з чіткою дикцією, та ще при свідках, та ще й безпідставно сказали: “Василе, закрий рот” ніколи про це не забуде.

А недавно, от минулого тижня дивились ми з Максом кіно “Той самий мальчішнік” – не рекомендую, хоча реклама була така пафосна “культова комедія бла бла бла”. І там було два героя, хокеїсти. Один мільярдер (темношкірий), зірка НХЛ, а інший (білий), який у юності подавав більші надії, став тренером шкільної зовсім не успішної команди.

Той білий почав там щось “стрибати” до зірки, типу претензії якісь. І от зірка так на нього подивилась і мовчав, ні слова не відповів… Я от думаю, звідки я знаю цей вилуплений погляд, погляд повного офігіння і не розуміння. А, та це ж мій погляд! Я навіть схожа на цього темношкірого, так, шириною свого носа))).

Тобто я думала, що це у мене тупий погляд, а його насправді грають у Голлівуді, у культових фільмах. Моя реакція, виявляється, правильна!

Десь на рівні підсвідомості я це знала, хоча і сварилась на себе за те, що не змогла гостро відповісти. А відповідати і не треба. У світі стільки злості, що мені її продукувати не потрібно.

Я собі вибрала іншу місію — я несу людям добро, щастя, усмішки, задоволення (ну що ви там ще відчуваєте, коли хорошого пива вип’єте))).

І от я, вся така добра, вся така позитивна (до речі, нещодавно пройшла марафон із дівчинкою із Балі — йога, енергії, медитація. Так от серед моїх енергій є 19 (дев’ятнадцята, всього їх 22, а в людини 5) енергія — це енергія людини-сонця. Я, навіть нічого не роблячи, просто свічу (підсвічую, осяюю) людям, веселю, грію (ага, треба сезон глінтвейну відкривати))).

Короче, я така добра, просвітлена і позитивна… влаштувала лютий треш у шкільному чаті.

Сралася, як малалєтка. Але не зі всіми (нє, ну сваритись із всім класом я б не змогла) – із однією російськопишучою мамою.

Я не просила її говорити українською (лише запропонувала перекладати свої дописи у шкільну групу в гугл-перекладачі (але мені показали, що це взагалі в один клік безпосередньо у вайбері можна зробити).

Я взагалі її нічого не просила. Це інші батьки просили її, щоб вона поговорила із своїм сином, оскільки він матюкається і б”ється та копається. На що вона відповіла, що у неї вихований син, у нього є молодша сестричка, яку він захищає, патаму він всєх дєвачєк захіщає.

А це просто діти сміяться із його російської, це ми невиховані.

Серйозно? Діти, які дивляться лайкі, тік ток, ютюб, фіксів в оригіналі, співають “ти пчєла я пчєлавод”, “самая надьожная падруга с маторам – лада пріора”, кумир яких російськомовний білорус блогер А4 із 25 мільйонами падпіщікав будуть сміятися із російської? Та вони навіть не розуміють, що це дві різні мови.

І от після цієї переписки в мене уже кілька днів осадочєг на душі. Але, напевно, це й добре. Бо сильна емоція пробуджує у мені бажання писати. А коли я пишу, я просто кайфую – і від процесу, і від результату.

І от написала я так багато, але не написала того, чому я це все пишу))).
Я вирішила якось залаготити свою вину — не перед тією жіночкою, а перед собою. Тому натомість мені потрібно зробити щось хороше для людей.

На тижні розповіла Вірі Макар одну мудрість, яку пізнала на йога марафоні. Таке коротеньке і простеньке на 2 речення і 3 хв роботи. А вона мені каже: “Ти стільки всякої фігні (ні, вона такого слова не вживала) знаєш, тобі треба тим ділитись людьми”. Вона мені пропонувала гроші на цьому заробляти, але я поки забезплатно.

Тому я розпочинаю цикл мудростей від Юліанни КАНДІ. Усе те, що я вивчила, пізнала, чим користуюсь, що працює, а що ні. (Тобто станом на цю секунду цикл я починаю, але чи почну і чи буде продовження, я ж така непередбачувана…).

У всякому випадку наступного разу я вам розповім про – не ржіть, я на цьому не працюю, гроші не заробляю і жодного стосунку до цього не маю, але розповісти хочу – про Гербалайф (бо мені недавно одна гумористична сценка на цю тему на очі потрапила – – посилання на неї в коментарях) і я маю що сказати теж)))).

Автор статті: Yuliana.