Сходження Воробуса на Камулу. Частина перша

Болото

Ну що, філософію у сторону, а тепер знову подорожі.

Грудень, зима, морозяна погода, але ваш автор не припиняє подорожувати. Коли це мене зупиняло? Цього разу поїздка видалася дуже спонтанною. Чесно кажучи, не планував їхати на гору Камулу, але завдяки п. Йоргену, вдалося підкорити ще одну вершину.

Нехай не таку високу як, скажімо, Молдавяну, але тим не менше. Галочку поставив і отримав масу позитивних емоцій. У рік епідемії це, на мою думку, найголовніше.

Ідея поїхати на Камулу виникла у мене вже давно, але завжди щось заважало. То не хотілося їхати автобусом, то на вулиці похолодало, то думав взяти велосипед, то компанії не було. Одним словом, я був як та невістка, вічно шось мені не подобалося.

І тут морозяного недільного дня, я прокинувся, пішов на роботу, навіть не думаючи, що вже через 3 години буду на пів дорозі до села Романів, звідки й розпочинається підйом на Камулу.

Заїхати в село Романів можна автобусом Львів – Романів. Їх там є два: один їде швидко, а інший робить об’їзд через Бібрку. Вже на автостанції №6 мене почали смішити водії. Справа в тому, що один автобус відправлявся о 14 годині 45 хвилин, а інший о 15 годині хвилин. Так ось, водій пізнішого рейсу активно нам агітував сідати до нього, процитую його: «у мене на 7 гривень дешевше і місць багато». Конкуренція ще та.

Розклад

Але, мерзнути на вулиці ми не хотіли зайві пів години і сіли на той дорожчий. На душі було трохи тривожно, адже у село Романів ми мали приїхати фактично о 16 годині, а о 17 на вулиці вже темно.

Проте, лякливий стан я відклав у сторону і ми таки вирушили. По дорозі багато говорили про гори, шукали координати Камули аби йти на вершину по навігатору та й, зрештою, просто відпочивали.

Ще мене повеселила бабуся. Коли вона почула розмову про гору й двох відчайдух, які в сутінках хочуть підніматися, то вона почала нас відмовляти. Потім трохи заспокоїлася й почала видумувати для нас маршрут із сусіднього села Підгородище. Ледь заспокоїв її словами, що ми туристи досвідчені й не заблукаємо. Принаймні навігатор, сірники, кілька канапок і 0.2 коняку у нас є.

Ближче до села дорога стала дуже поганою. Як таке гарне село, а не можуть зробити дорогу для мене це залишається загадкою.

На годиннику 16 година, ми на місці й розпочинається наше сходження на гору. До речі, її висота близько 400 метрів. Мало, правда?

Дорога на Камулу

Зустрічаємо місцевого жителя. Той теж здивувався, як це ми у вечірню пору йдемо на гору. «Та там повно доріг, я не знаю чи ви знайдете вірний шлях, я би пішов з вами, але мені ліньки». Галичани вони такі…

Далі буде….



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*