Ну, а далі отримуйте пост від автора блогу. Після тривалої відсутності я люблю повеселити публіку філософією.

Якщо чесно, то у мене зараз голова забита настільки всім, не знаю навіть що відбувається. Я ще раніше попереджав наших читачів, що «вриваюся у зарубу» і якщо все витримаю, то можна буде ставити пам’ятник за життя. Звичайно, це жарт.

Справ багато й іноді треба відпочивати. Але, думаю, що цю тезу я процитую словами класика, який сказав, що світ його ловив, проте так і не спіймав. Подивлюся, може й мене нарешті хтось спіймає. Зараз всі задатки для цього є. Побачимо що буде далі.

А поки про Тячів. Приємно було повернутися у місто, в якому ми гостювали минулого року. Ти приїжджаєш, все вже тобі знайоме й, у буквальному сенсі цього слова, хочеться грати, перемагати й, у моєму випадку, працювати.

Тячів зустрів нас класною зимовою погодою, яка потім змінилася дощем. Команда «Галицька здоба» зайняла друге місце, а ми окрім футболу ще й гарно відпочили. Досі згадую вино, яке мені дістав Нуцу, як ми командою відвідували аквапарк, як гуляли містом, як поверталися додому. Тячів – ми тебе не забудемо.

Приїхав додому й зразу депресняк. Там було класно, а тут буденність. Добре, що у Львові є людина, яка вміє мене мотивувати й зробити все можливе аби мене підтримати.

Коротенький відпочинок і за тиждень я знову зникну. Чергова «заруба» очікує вашого автора. 4 години летіти, пережити перепад температур із «- 10» до «+27», це буде щось. Сподіваюся новий досвід буде для мене цікавим.

А ще можу з впевненістю сказати, що вік 33, який називають віком Христа, ще ніколи не був для мене таким шаленим. Стільки подій, знайомств я не мав із часів 2012 року. І це при тому, що лютує епідемія коронавірусу, яка всіх лякає. Сподіваюся, незабаром карантин припиниться і ми зможемо вже вільно пересуватися по світу.

Поки що ж радіємо життю, цінуємо людей, які поруч і пам’ятаємо, що життя одне. Його треба прожити так, аби потім було що згадати. Бережімо себе.

Автор статті: Vorobus.