“Класна жопа, но як з такою обезбашеною можна зустрічатись?” Це називається, допатякався. Ясно ж хто автор цієї фрази – Мася!

А насправді я нічого такого у цей день не зробила. То був мій день народження. Я була в “Експресі” до того вісім місяців три з яких уже офіційно.

Ніхто там від радості не пісяв від того, що мене взяли у штат. Ну це і логічно – нові люди потрібні хіба керівництву, нова кров для газети. Для колективу усі новачки – чужаки. Тому я спілкувалась із дуже обмеженим колом колег – з тими, з ким сиділа в одному кабінеті. З іншими лише привіт-пака (швидше навіть “добрийдень”).

Ну тут у мене день народження, я принесла вино, торт і фрукти і виставляла тим, найближчим. Макса і тих всіх, хто мені зараз дуже близький у тому кабінеті навіть близько не було.

І тут до нас в кабінет заходить ціла делегація — вся молодь редакції (але уже журналісти із досвідом, такі старожили “Експресу”), вітають мене з днем народження і вручають пляшку замотану в газету. Ще й газету таку підібрали – там була стаття з моїм портретом.

Ну мені було дуже приємно, я ж то думала, що я для них ніхто, вони навіть на перекурі мовчки курили, або ж спілкувались між собою, не зауважуючи мене.

Я сказала: о, ну то давайте вип’ємо цю пляшку разом. Вони відповіли: ок, після шостої у нашому кабінеті. Я побігла докупила ще торта і фруктів і ми почали. У газеті була пляшка бальзаму, тому я завбачливо скупила у нашому магазині весь. Думаю, раз мені дарують, то певно самі люблять.

Я ж, наївна, тоді не знала, що на день народження тут виставляють олів’є, курку горілку і квашені огірки. А вони не знали, що мій улюблений напій — це горілка, тож купили елегантний бальзам.

Бальзам після вина, і це все з тортиком, без якоїсь нормальної закуски – це да, це саме то, щоб нарешті показати своє істинне лице!

Я була на розливі, тим бальзамо була залита вся клавіатура керівника відділу, аж тут зайшов ще більший керівник – агент 007. Ну про те, що він строгий я знала, але… В мене день народження, та й уже далеко після шостої. Випийте за моє здоров’я. Ну він мовчки розвернувся і пішов. “Бліннн, запалив”, – сказали усі. А мені що, у мене дн і в мені сидить уже пляшка вина і пляшка бальзаму!

Ми пішли на перекур. І тут 007 виходе з редакції і йде. “Еййй! Ви ж обіцяли за моє здоров’я випити”, – тримаю його.

“Якось іншим разом”, – відповів. “Ну давайте на вихідних десь зустрінемось (а то була п’ятниця), текіли вип’ємо, сіль на шию, лимон у роті” – це я (ну як я, швидше вино з бальзамом) так не дуже голосно сказала, він може і не почув, про той лимон у роті, але присутні здивовано кліпали очима. Ну офігіли, тільки через Х і Ї.

Далі буде…

Автор статті: Yuliana.