Восьмий день війни, їдемо з чоловіком мовчки додому кожен в своїх думках, виснажена, не маю сил…..переступила поріг дому , обійми дітей і поцілунки, їхня радість, що ми повернулись, а твоя радість, що вони є…. Ком в горлі, душать сльози але тримаюсь.

Ранок дев’ятого дня почався з сліз і так цілий день, ходиш плачеш, думаєш плачеш ….. знову в роздумах дорога додому до дітей і тут в якийсь момент я себе перезавантажила…… Бог – це моя сила, Бог – моя опора і лише Бог знає скільки мені залишилось жити на цій землі…… якщо має щось зі мною трапитись воно трапиться де я б не була…. Тому я живу і радію кожному прожитому дню, ми будемо допомагати іншим скільки потрібно.

День десятий, ви знаєте, я почала мріяти, як тільки закінчиться то пекло, я мрію як з своїми любимими сусідами будемо в дворі смажити шашлик, чесно навіть мрію напитися ? ми накриємо довгий стіл і будемо співати Гімн України, я мрію як буду щось нове творити чи витворяти на своїй любимій роботі, як буду пити каву з подругами і планувати як наші діти підуть у перший клас.

А ще я дякую Богу за те, що маю: чудових батьків з обох сторін, я дякую Богу за своє кохання-він моя найкраща підтримка, а ще я дякую Богу що в мене з’явилася сестра – Кицю ти найкраща. Я дякую Богу за своїх нових друзів, за те що ви сильні, за те що ви робите, ви до останнього подиху пашете і ви від цього кайфуєте.

Я низько вклоняються нашим ЗСУ за свій сон,за день без сирен, дякую їхнім матерям за те, що виховали чудових синів…… і пробачте, що не всі повернуться.

Боже Великий Єдиний нам Україну храни.

Слава Україні! Героям Слава!