Веселе у нас із вами життя що не кажіть. Для прикладу, день 5 липня 2022 року особисто мені запам’ятається надовго.

Ні для кого не є секретом, що в країні далі триває війна й не знати чого очікувати від клятих орків не те що завтра, а в найближчу годину. А тут ще й катаклізми.

Мав один день відпочинку, думаю відпочину, а тут таки не дуже то й відпочинеш. Все розпочалося із повідомлення друзів про повістки. Вже давно висловлював свою точку зору по цьому питанню. Не може так бути, що ти йдеш у магазин, супермаркет, на роботу, до коханки чи ще десь, а тобі виписують повістку люди з папками. Для цього є адресна доставка, має бути все офіційно, а не так, що все перетворюється у якийсь маразм.

Що вони цим хочуть показати? План здати? Є багато бажаючих йти воювати, але ж зараз не їхня черга. Та й люди, які відчули «смак» війни розповідали що катастрофічно бракує спорядження, навиків у бойових діях. Ну, як можна відправити у зону конфлікту людину без досвіду? Та навіть спати лягти з жінкою без досвіду якось так собі.

Йдемо далі – природні катаклізми. Вже вкотре звертаються до людей із проханням не випрошувати в Бога дощу. Коли йому буде потрібно, то й буде падати. Просили дощу, просили, а він як вляв, то ми вчора ледь залишилися живими. Дощ був настільки сильним, що Львів з його сучасними ремонтами перетворився на річку. Автомобілі плавали, електротранспорт перестав функціонувати, каналізації позабивалися. Плюс до цього всього серйозно гриміло. Десь далеко подумалося, а чому би оркам зараз не запустити свої ракети. Клята русня ж на них помішана. Так воно зрештою і сталося.

«Увага, повітряна тривога» – пролунало на телефоні. І в момент ти сидиш такий і прислухаєшся чи то гримить, чи то вже щось прилетіло. Взагалі невідомо що відбувається.

Реалії сучасного життя. Як сказали мені родичі, цитую: «за їхньої молодості такого не було».

Тримаймося… Так завжди не буде. Слава Збройним Силам України й смерть окупантам.

Автор статті: Vorobus.