24.05.2026 р. 
Вчора на стадіоні Стадіон «Україна» львівські «Карпати» провели свій останній домашній матч сезону 2025/2026. Символічно, що як і рік тому, суперником «левів» стала луганська «Зоря». І символізму тут, чесно кажучи, більше сумного, ніж позитивного.
Бо «Зоря» для «Карпат» — це вже не просто незручний суперник. Це якийсь персональний футбольний кошмар, який тягнеться роками. Вдумайтеся лише: востаннє львів’яни перемагали луганців приблизно 13 років тому. Тринадцять(!). За цей час встигли змінитися покоління футболістів, тренери, власники клубів, формати чемпіонатів і навіть саме українське життя. А ця серія — ні.
Навіть нічия востаннє траплялася ще у 2018 році. Тобто кожна зустріч із «Зорею» останніми роками для вболівальників «Карпат» виглядає приблизно як похід до стоматолога: ти наче сподіваєшся, що цього разу буде нормально, але десь всередині вже знаєш фінал.
І найгірше, що цього разу серія реально могла завершитися. Могла. Але стара проблема з грою в обороні знову все перекреслила. Після фінального свистка на стадіоні була не злість — радше порожнеча. Ті емоційні вибухи, які ми бачили після зимового провалу, вже вщухли. Люди просто мовчки розходилися додому. Без агресії.
Якщо порівнювати з минулим сезоном, то «Карпати» зробили кілька кроків назад і завершили чемпіонат лише дев’ятими. А після того феєричного повернення в УПЛ вболівальники, мабуть, мали право чекати більшого. Хотілося боротьби за єврокубки, гучних матчів, прогресу. Натомість вийшов сезон, де команда більшу частину часу балансувала між «ну ще можна врятувати» і «аби не стало ще гірше».
Не дивно, що посеред сезону клуб наважився на зміну тренера. Замість Владислава Лупашка прийшов іспанський спеціаліст Фернандес. Але якщо відповідати чесно на питання, чи стали «Карпати» сильнішими — то великого «вау-ефекту» ніхто так і не побачив. Так, були окремі хороші матчі, були набрані очки, команда десь адаптовувалася до нових вимог. Але глобально відчуття прориву так і не з’явилося.
І статистика тут говорить сама за себе: окрім Динамо Київ, львів’яни не змогли обіграти жодного суперника з топ-7. А без перемог у таких матчах про боротьбу за високі місця говорити дуже важко.
Що далі? Питання відкрите. Але очевидно одне: без серйозного підсилення «Карпати» ризикують залишитися приблизно там, де є зараз. Особливо кричить про допомогу лінія атаки. Бо одного Фаала для команди з амбіціями явно недостатньо.
Втім, навіть у такому сезоні були моменти, за які хочеться щиро поаплодувати. І головний із них — рекордна «суха» серія Назара Домчака. 686 (!) хвилин без пропущених голів — це новий рекорд в історії львівського клубу. Серія перервалася лише у травневому матчі проти Кривбасу, але менш величною від цього вона точно не стала. Браво, Назаре.
Попереду міжсезоння. Час висновків, трансферів і чергових обіцянок. А вже 1 серпня (попередня дата) український футбол знову повернеться. І тоді ми побачимо, чи справді ці «Карпати» готові рухатися вперед, чи сезон 2025/2026 був лише початком великого застою.
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар