
Пригадуєте, як свого часу львів’яни та гості нашого міста розраховувалися за проїзд у громадському транспорті? Спочатку були кондуктори, яким ти платив за проїзд одразу після того, як заходив у салон.
З часом їх прибрали, і довелося самостійно купувати «тікети» — або в кіосках, або у водія. Само собою, більшість пасажирів не хотіла зайвий раз напружуватися, тому при вході в салон починалося передавання грошей через увесь транспорт. Гроші йшли до водія, квиток повертався назад, а потім ще треба було знайти валідатор і цей самий квиток закомпостувати.
А якщо водій не мав решти зі 100 гривень і починав голосно обурюватися, то будь-яке телевізійне шоу нервово курило в стороні. Словом, іноді поїздка перетворювалася на справжню виставу.
Щоб покласти край цьому транспортному дурдому у 2023 році у Львові запровадили оплату проїзду за допомогою «ЛеоКарт».
Знаю, зараз ви мені нагадаєте, що були ще й QR-коди, якими пасажири також могли оплачувати проїзд. Так, було таке діло. Якщо мені не зраджує пам’ять, вони є й досі. Але значна частина пасажирів таки віддала перевагу пластиковим карткам. І це зручно.
Людина заходить у будь-який вид громадського транспорту Львова, дістає картку, валідує її та спокійно їде у своїх справах. Без передавання грошей через пів салону, без криків водія й без зайвих суперечок.
Здавалося б, усе чудово. Але є, як завжди, нюанси.
По-перше, пластик — це добре, але де цифровізація?
Особисто я вже двічі губив картку, на якій залишалися гроші. І щоразу виникає логічне запитання: невже в часи масової цифровізації не можна зробити так, щоб «ЛеоКарт» була доступна безпосередньо у смартфоні?
Погодьтеся, що пластикову картку загубити значно простіше, ніж телефон, який більшість із нас постійно тримає при собі. А цифрова версія картки зробила б користування транспортом ще зручнішим.
По-друге, що робити із загубленою карткою та грошима на ній?
Ось тут починається найцікавіше. Чому пасажир, який загубив картку, ризикує втратити й кошти, що були на її рахунку?
Уявімо, що на балансі залишалося 200 гривень. Для когось це дрібниця, а для когось — кілька днів поїздок на роботу й додому. Невже ці гроші мають просто зникнути разом із пластиковим носієм?
На мою думку, система повинна передбачати можливість заблокувати загублену картку та відновити баланс на новій. Людина ж не просить подарунка — вона хоче повернути власні кошти.
По-третє, де купити нову картку та як її поповнити?
На початку впровадження системи у 2023 році були кіоски, де можна було придбати «ЛеоКарт» і поповнити її рахунок. А що робити тепер, якщо пластик загубився?
У терміналах карток часто не знайдеш, тож доводиться шукати, де придбати нову, або їхати у відповідні точки продажу, зокрема на вокзал чи до трамвайного депо.
І тут виникає цілком логічне запитання: чому придбання звичайної транспортної картки має перетворюватися на окрему пригоду? У великому місті така річ повинна бути доступною без зайвих квестів.
А що з мобільним додатком «ЛеоКарт»?
Так, він також має право на життя. Проте і тут не все ідеально. Уявіть ситуацію: ви заходите в салон, купуєте квиток у смартфоні, а потім ще маєте відсканувати його на валідаторі.
Здавалося б, дрібниця. Але коли транспорт переповнений, кожна зайва дія забирає час і створює незручності. Хотілося б, щоб цифрові рішення справді спрощували життя пасажирам, а не додавали нових кроків до звичайної поїздки.
Звісно, я не закликаю повертати кондукторів, передавання грошей через салон чи старі добрі паперові квитки. «ЛеоКарт» — це крок уперед, і сперечатися з цим важко.
Але якщо вже ми рухаємося до сучасної транспортної системи, то варто довести цю справу до ладу. Цифрова версія картки, можливість відновити кошти після втрати пластику, доступні точки продажу та простіша оплата через смартфон — це ті речі, які зробили б систему значно зручнішою.
А тепер цікаво почути вашу думку, шановні читачі. Чи задоволені ви роботою «ЛеоКарт» у Львові? Чи траплялося вам губити картку разом із грошима? І головне — чи хотіли б ви мати повноцінну цифрову «ЛеоКарт» у своєму смартфоні?
Автор статті: Vorobus.

26.10.2026 р.
Написати коментар