Ще раз доброго дня, мене звати – Роман Т. і у сьогоднішній статті розповім про Фрірайд/беккантрі у Львові.

У минулій статті – це був день перший, на разі – день другий.

Отже, день 2 (Неділя 17.03.2013).

Недільний ранок був також надзвичайно сонячний. Сонечко вже навіть по весняному пригрівало, але це тепло оманливе, бо на вулиці було -7. Знову вирушив на «Мотогонки» та цього разу вони мене не порадували – сніг наверху був вже добряче підмерзший, укатаний кимось і бетонний. «Пухляку» трохи було, та вже не такий він, як учора. Зробив таки 2 спуски і пішов на Кайзервальд (парк «Знесіння»). Дорога пішки туди із низу «Мотогонок» зайняла 1 год. 10 хв.

Підійшовши до бази «Динамо», де власне і розташований схил із бугелем, побачив, що вхід туди закритий на колодку і витяг не працює (потім мені один дядечко, якого зустрів із собакою розказав, що на витягу пообривані бугелі та щось із тросом, тому і не працює)

Не розчарувався, так як збоку недалечко, як пройти пару метрів є залишки старої санної траси, вірніше просто дорога, на якій вона була :). Пройшовшись, побачив, що таки недаремно стільки часу йшов – було море ««пухляку»», який був у тіні і не доторканий фактично.

Спочатку спустився лише до оглядового майданчика (із нього видно станцію «Підзамче» та кар’єр), щоб оцінити обстановку і вирішити як їхати далі. Цей спуск був просто бомба – море задоволення, ще краще ніж у суботу на «Мотогонках».

Оцінивши обстановку піднявся ще раз нагору до початку санної траси і з’їхав ще далі, та там за ще одним поворотом нам мене разом із «пухлячком» чекав сюрприз 🙂 – майже посередині дороги, по якій спускався зробили «розгонку» (перед нею сидів бордер) і трамплін. Із несподіванки звернув вправо, проїхав пару метрів та щоб не влетіти у дерево/кущі загальмував у пухкий сніжок :).

Трошки повалявся, встав та вирішив піднятися знову до самого початку санної траси та нарешті насолодитись довгим спуском по м’якому півметровому сніжку, вже оминаючи і знаючи про «перешкоду» за поворотом.

Це був незабутній спуск – словами це важко передати. Щастя… Спуск закінчився, бо далі було надто полого. Відстібнувся і пішов далі пішки (дорогу знав, так як неодноразово був тут влітку). Пройшовся, знову невеличкий горбик – спустився. І нарешті добрався таки до цивілізації – дорога і цвинтар поряд :).

Потрібно було якось добратись додому, тому, звернувши на дорогу (вул. Заклинських, яка потім плавно переходить у вул. Кордуби) пішов вліво, до вул. Опришківської, якою піднявся уверх і спустився до вул. Личаківської і там благополучно сів на маршрутку і доїхав до рідного дому 🙂

Ноги гудять від катання і «прогулянки», але це приємно.

От такі були у мене насичені і веселі вихідні. Хороших позитивних емоцій вистачить на наступний робочий тиждень.

Фото нема, але є композиція, яка може передати настрій:

Дякую Вам за те, що дочитали 🙂 Багато букв, але просто емоції переповнюють і не зміг би в пару речень вкластись.

Гарного Вам і приємного завершення робочого тижня без негативу та позитивних наступних вихідних.

До наступних розповідей! 🙂

Висловлюю подяку пану Роману за цікаві репортажі.

Автор статті: Роман Т.