Робочий тиждень поступово минає, попереду вихідні, які для Воробуса обіцяють знову ж таки бути дуже веселими. Хоча, якщо чесно сказати і будні дні були дуже і дуже цікавими.

Чого вартують лише іменини Ігоря, які ваш покірний автор святкував 18 червня.

Привітало мене правда мало людей із цим святом, але то таке. Гірше коли з днем народження не вітають, а день Ангела то не всі знають.

А ще веселить мене останнім часом чемпіонат світу з футболу. На днях так з колегами задивився поєдинок між збірними Іспанії та Чилі що й не зрозумів що це вже 12 година ночі.

Таки збулася моя «чергова мрія» йти пішки додому з чергового району нашого міста.

Люблять Воробуса просто пригоди, такий вже я народився.

Казали мені колеги, поїхали з нами додому на таксі, але ж злісний автор блогу хотів додивитися футбольний поєдинок, встигнути на останню маршрутку і вчасно приїхати додому.

Виходжу із генделика де був перегляд футбольного поєдинку на великому екрані, приходжу на зупинку «ринок Південний», дивлюся їде маршрутне таксі №51. По всій ідеї він має їхати в центр нашого міста, якраз там де мені треба.

Їдемо ми їдемо, раптом водій каже я лише до вулиці Наукової, а далі я їду в парк. Ну, просто клас, що не кажіть.

Звісно, що Воробус вийшов і таки подумав зняти гроші з банкомата і поїхати на таксі. Приходжу, дивлюся на залишок на рахунку, а там менше 50-ти гривень. А клятий банкомат мені видає повідомлення що менше 50-ти він не видає. 😀

Що ж, довго не думаючи йду по трамвайній колії в сторону центра. Сто раз їхав цією дорогою на трамваї, авто, маршрутному таксі. Десь думав йти тут не так і далеко, але як виявилося згодом відрізок дороги величенький.

Десь у підсвідомості ще була надія що поїде яка-небудь маршрутка, але близько 1 ночі – це швидше утопія ніж реальність.

Воробус натяг вуха, увімкнув музику та й почав собі йти. По дорозі мені зустрічалося дуже багато людей. Виявляється місто в такій годині явно не спить.

Це були як молоді пари, так і пияки, що поверталися з гульок до своїх домівок.

Загалом йшов я десь приблизно півтори години. По дорозі побачив спорткомплекс «Медик». Саме тут ваш автор починав футбольну кар’єру. Зараз тут грають переважно діти.

Коли прийшов додому думав лягатиму спати, але ж навпаки. Спати то не хотілося, а я просто собі згадав подорожі «пішкарусом» із Сихова, Топольної, Левандівки, тепер з Наукової.

От звідки а з Винники та Рясне ще не ходив пішки. Далі буде???

А як часто ви, читачі блогу, потрапляли в подібні ситуації як і Воробус і чи доводилося вам йти пішки велику кількість часу?

Автор статті: Vorobus.