Завершую розповідь про гірський похід Ігоря Воробуса та Ореста Гординського за маршрутом: Малий Пустошак – Великий Пустошак – Німецька полонина – Горган-Ілемський.

Після того, як ми цілий день йшли втома відчувалася ще та. Тому, на так званому кемпінгу, на який ми зупинилися трохи нижче поляни Мшана першим ділом що зробили, так це розпалили вогнище та розставили намет.

Почало темніти й зорі одна за одною вилазили на небі. Про дощ не сповіщало нічого. Тим не менше, ніби відчуваючи що буде щось не так, було прийнято рішення на намет натягнути ще й брезент. Вночі ж то може бути що завгодно. Це гори, а не місто.

Ну, все, намет встановлено, вода на макарони та чай починає кипіти, канапки готові й можна як слід розслабитися відпочинком в Карпатах.

Так тривало не довго, адже за якусь мить небо затягнуло хмарами й почав накрапати дощик. Стало зрозуміло, що без нього не обійдеться.

Тим не менше, в намет ховатися ніхто не став, але коли за якихось хвилин 15-20-ть дощ посилився за варіння макарону взагалі забули. Треба було швидко щось приготувати попоїсти й ховатися в намет.

Я швидко кинув сосиски на воду, вони зварилися й вже за пару хвилин ми були в наметі. Продовжувати щось готувати не було жодного смислу.

Дощ посилювався й згодом він взагалі переріс у рясний град.

Чесно скажу, що в цей момент у мене та мого приятеля було одне бажання, щоб намет не пробило градом й не прийшлося робити екстренну евакуацію.

Не дивно, що до години пів на 3 ночі ніхто не спав. І лише коли дощ припинися сон таки запанував в нашому наметі. Спали ми мертво й прокинулися година 10 від промінчиків сонця.

Треба було йти далі, але ж попоїсти то також би не завадило.

Вилазимо з намету, а навкруги таке ніби в Карпатах пройшла війна: все мокре, де-не-де дерева попадали. Але, тим не менше, намет витримав грозу.

З великими труднощами ми таки чай заварили, з’їли пару канапок і попрямували в село Мислівка. Саме звідти мав їхати автобус, який би завіз нас або в Долину, або ж у Львів.

Дорога в село чимось цікавим не відзначилася. Вирубки й на далі тривають й прикро на це все дивитися.

За якихось години три ми вже були в селі й пощастило нам у тому плані, що чергова гроза застала нас вже біля магазину.

Згодом трохи намокнемо, але це буде мізер у порівнянні з тим, що ми пройшли.

Карпати нас покидають, не знаю на даний момент чи приїду ще сюди колись у пошуках літака. Все може бути… Думаю що знайти його таки треба, але як поки не знаю.

Автор статті: Vorobus.