Продовжую розповідати про свій похід в гори минулого тижня за маршрутом: Малий Пустошак – Великий Пустошак – Німецька полонина – Горган-Ілемський.

Другий день нашого походу видався, мабуть, найважчим, адже пройшли ми з Орестом багато й в кінці дня сил фактично не залишилося.

Після ночівлі ми поснідали, зібрали речі й почали підніматися на вершини: Малий та Великий Пустошак. Їх я точно не забуду, адже, незважаючи на достатньо таки малу висоту (1321 та 1423 метри над рівнем моря) забиратися на них було важко, особливо на Пустошак той що Малий.

Підйом йде лісом таке ніби серпантином ти звертаєш то ліворуч, то праворуч, а потім різко треба набирати висоту. Таких гір я не люблю, адже коли ти вже розслабився, а потім різко треба рватися вверх, то втрачаєш багато сил.

Для тих, хто лише планує туди йти скажу, що будьте уважними з маркером, адже там є місця коли є роздоріжжя й можна піти не туди.

На вершині Малий Пустошак нічого цікавого – стоїть каміння, яке розмальоване у синьо-жовтий колір.

Куди цікава вершина – Великий Пустошак. До неї з Малого йти десь хвилин так зо тридцять, великого набору висоти нема. За те по дорозі буде місце з камінням. От по ньому йти весело, починають вимальовуватися цікаві краєвиди.

На самій же вершині є табличка, яка сповіщає що це саме та вершина до якої ми йшли.

Довго ми там не затрималися, фото напам’ять, коротенький перекус й наша подорож продовжилася далі – до Німецької полонини.

До речі, що цікаво, біля Пустошака ми зустріли одинокого мандрівника з Дніпра з великим рюкзаком. Казав що приїхав в Карпати сам й буде тут доки вистачить їжі.

Спуск до Німецької полонини був значно цікавішим чим підйом на згадувані вище вершини. А вина усьому окопи, яких в лісі можна побачити велику кількість.

Якась година й ми вже на полонині. Тут просто таки прекрасно. Навкруги видніються чудові краєвиди, є багацько та десь зо п’ять джерел. Найкраще з них знаходиться посередині галявини ближче до лісу.

Довго затримуватися ми там не стали, попрощалися з нашим другом з Дніпра, який залишився там на ночівлю й попрямували на вершину Горган-Ілемський.

Сили вже нас покидали, Воробус почав відчувати дежавю (йшов по цьому маршруту рівно два тижні тому) й потрохи почав з’являтися вітер який на вершині не дав нормально зробити фото.

Все що Ігор та Орест встигли зробити, так це виконати державний гімн України. Треба було йти далі, адже ночувати там де нема води якось в наші плани не входило.

Спуск з вершини Горган-Ілемський легким би не назвав. Окрім каміння десь на середині дороги ближче до нижньої частини починаються сильні завали, які напевно ніхто не чистить.

Не є таким популярним маршрут сюди, як скажімо на вершину Яйко-Ілемське.

Прогнозовано до місця нашої ночівлі, а це трохи нижче поляни Мшана ми прийшли фактично перед сутінками. Втома була неймовірна… Ще б пак, за день було пройдено велику дистанцію.

Але, найцікавіше лише розпочиналося… Длаі буде…

Автор статті: Vorobus.